Гліб вперше згадав про розмови Лева Даниловича.
Роботу не припиняти ні на мить! продовжив воєвода. Рів має бути глибокий. У два моїх зрости.
Але воєводо! виступив наперед десятник Ярополк (Гліб згадав, як його звати). Так, ти правий: таким чином ми викопаємо рів. І встигнемо до приходу поляків. Але вогонь буде великий і високий. Боюся, що таким чином ми викопаємо рів, але спалимо частокіл.
А ви не бійтеся! відказав Гліб. Змочіть дерево водою і вогонь його не візьме, і коли воно замерзне, то важче його буде взяти. І ще
Він тупнув ногою по замерзлій землі.
Ось цього тут не має бути. Вирити рів і підвісити міст.
Але тут немає моста! вигукнув хтось.
Так зробіть!
Гліб обвів десятників поглядом і, повторивши: «Робіть!», повернувся у фортецю.
А десятники розбіглися виконувати свою роботу.
Гліб тим часом зайшов всередину відведеного йому будинку і стомлено опустився на лаву. Він вирішив не контролювати, як виконуються його розпорядження. Вирішив почекати. А поки що можна і чимось підкріпитися.
Є тут хтось? голосно запитав він, мало при цьому сподіваючись на те, що хтось відгукнеться.
На його велике здивування, бокові двері, скрипнувши, відчинилися. У кімнату увійшла старша жінка і зупинилася в нерішучості. Як тебе звати? запитав Гліб.
Бояна, пане!
Ти готувала для попереднього воєводи?
Так, пане!
Що ж, неси! Перевіримо, чи, може, у цьому причина поганої роботи мого попередника.
Почувши таке, жінка продовжувала стояти в нерішучості, потім обернулася і залишила кімнату. Невдовзі на столі перед воєводою зявилася звична йому у поході нехитра їжа, яку він визнав досить смачною, про що не забарився повідомити Бояні. Жінка враз повеселішала і поцікавилась, чи не бажає пан воєвода ще чогось.
Не зараз, відказав Гліб. Увечері приготуй квас, якщо можна.
Принесу. Він у мене вже готовий.
Потім, повторив Гліб і нахилився над столом, даючи зрозуміти, що глядачів не потребує.
Бояна зрозуміла одразу і залишила його самого, прикривши за собою скрипучі двері. І Гліб, і Бояна одночасно вирішили, що їх треба змастити.
Лише тепер молодий чоловік відчув, наскільки він голодний. Зрештою, це був перший нормальний обід за останній тиждень. Після поразки у битві з поляками на обід часу не вистачало, а відучора ні їсти, ні спати він не міг. Все думав, що такого зробити, щоб виправдати довіру князя.
Слушно припустивши, що голодним впоратися з поставленою задачею йому буде важче, ніж ситим, Гліб вирішив трохи підкріпитися. Тим більше, що роботи у Щекотові дійсно багато.
Новий воєвода не став засиджуватися за обідом, швидко проковтнув принесену їжу і, накинувши на себе верхній одяг й надівши шапку (не вистачало ще застудитися!), знову вийшов надвір.
Там він одразу зауважив зміни, котрі його приємно вразили. Зникли навіть поодинокі дружинники, що бовваніли на центральному майдані. Зате за стіною чувся шум великої кількості людей, у якому важко було розпізнати окремі слова. Але навіть у такому шумі Гліб розчув деякі вислови, що стосувалися його особи. І були вони не вельми приємні для вуха.
Проминувши ворота, воєвода відзначив, що десятник Ярополк все-таки зумів організувати людей для роботи. Видно, поки одні збирали чоловіків у навколишніх селах, інші відправили всіх вільних дружинників за водою. Правда, перед тим необхідно було розламати товстий лід. Зрештою, поки Гліб обідав, на озерці, майже навпроти брами, вже синіла ополонка, а у рові чекали вогню перші сухі вязанки. Появу воєводи майже ніхто не зауважив: більшість його не знала, а десятники, котрих Ярополк поставив наглядати над роботою, були дуже зайняті. Не до споглядання ставленика князя!
Зате до Гліба одразу підійшов Ярополк. Він виглядав принаймні удвічі старшим від нового воєводи і був щиро ображений у своїх почуттях, необхідності вислуховувати неприємні для себе речі. Але найгірше було те, що Гліб був правий і Щекотів ніяк не відповідав тим вимогам, які були основними для оборони.
Робимо, тільки і сказав Ярополк.
Бачу, відповів Гліб. Я хочу оглянути місцевість.
Ярополк кивнув головою і підняв руку. Миттю поруч виник його джура довготелесий підліток, увесь гордий цього звання.
Коней мені і воєводі! розпорядився десятник.
Джура так же миттю зник.
Зараз приведуть.
Добре. А поки що пройдемося, сказав Гліб і першим попрямував насипом.