Аж тут дорогу Тарасові перепинив не хто інший, як управитель села Мошко.
Що несеш? прискіпливо запитав той.
Тарас із несподіванки заледве втримав кошик у руках. Він не те що не любив Мошка, він його просто ненавидів і в думках уже декілька разів убив здирця. Гетьманський управитель був ще досить молодий, тридцятирічний, невеликого зросту, але за поясом носив шкіряного канчука, яким час від часу безбоязно користався. Хто посміє противитися представнику самого гетьмана!
Риби наловив, відказав Тарас.
Навіщо так багато? Базар уже закінчився. А тобі самому не подужати. Навіть для твого монаха буде забагато!
А це не мені, відповів Тарас. Пані Реґіна Жолкевська замовила рибу для пана гетьмана, і до завтрашнього ранку ми маємо принести її до замку. Пані Жолкевська буде дуже невдоволена, коли дізнається, що саме через вас, пане управителю, пан гетьман не дочекається на своєму столі цієї страви.
Почувши таке, Мошко стиснув зуби, але відступив. А Тарас попрямував далі.
Не забудь у понеділок прийти до костьолу. Твоя черга відробляти, навздогін крикнув Мошко.
Тарас не спинився. Він і без нагадування Мошка знав про свою повинність відпрацювати на будові за себе і за матір.
Ще довго хлопець відчував на собі важкий, болючий, неначе удар канчука, погляд управителя.
3
Робота затягнулася на всю ніч, і коли мати дістала з печі останню рибину, сонце було вже високо. І син, і мати були змучені безсонною ніччю, але Тарас устиг годинку передрімати, поки мати пильнувала рибу. Подивившись на змучену неньку, хлопець вирішив сам віднести товар.
Жаліючи сина, мати спробувала заперечити, але Тарас переконав її, що й сам впорається, до замку донесе все швидше, аніж удвох, а торгуватися не буде; не той випадок: що дадуть і на тому спасибі!
Якщо питатимуть про ціну, скажи, що як учора настановляла мати.
Тарас закріпив кошик із смаженою рибою до легкого деревяного наплічника, мати допомогла йому закинути вантаж на спину, хлопець злегка поправив його, щоб не тиснуло у спину, і швидкою ходою попрямував до замку.
Їхнє село було найближчим до Жовкви, але навіть порівняно мала відстань натомила Тараса, тому коли він опинився на площі перед ворітьми замку, спина немилосердно нила, і хлопець думав лише про одне: швидше б зняти той наплічник
Від учорашнього базару не залишилося і згадки: торгівці самі прибрали за собою (таким було розпорядження міського магістрату), а рештки сміття вже встигли зачистити місцеві. Тепер посередині площі красувалося лобне місце. Тарас зіщулився. У памяті ще була свіжа згадка про страчених двох синів Стельмаха Шенського, які були відомі на всю округу злодіями і посміли пограбувати самого бургомістра.
Ворота замку були відчинені, і Тарас боязко підступив до них. Пообіч стояли два високі вартові із мушкетами. Тарас зупинився.
Куди йдеш? запитав один.
Несу їх милості рибу, затинаючись, відповів Тарас. Вони замовляли вчора
Те, що прибулий приніс саме рибу, а не щось інше, вартові збагнули одразу: навкруги витав аромат маминих спецій.
Проходь! Кухня он там, справа
І Тарас вперше переступив ворота Жовківського замку. Він займав чималеньку територію, двір був строго квадратний. Навпроти воріт біліла колонада входу у покої гетьмана, прикрашена якимись скульптурами. Будинки зліва і справа були господарськими приміщеннями: як-от кухня, склади, стайня, житло для слуг. Зліва від воріт стояли трійко пишних карет, запряжених добротними кіньми: це повернувся додому власник міста. Про його приїзд свідчила і неймовірна метушня навколо.
Тарас не встиг опамятатися, як поруч опинилася служниця, котру він бачив учора на базарі.
Чому ти так пізно? невдоволено запитала вона. Їх милість уже почали сердитися
Роботи багато, винувато відповів Тарас. Ледве встигли
Він зняв з плечей важку ношу, поставив на землю і випростався.
Служниця підхопила кошик.
Чекай мене тут, сказала вона. Я віднесу рибу на кухню, їх милість відрахують тобі гроші. Зрозумів?
Служниця швидко попрямувала до бічних дверей, а Тарас залишився один. Щоб не стирчати посеред двору, він обережно підійшов до коней, запряжених у карети. Дванадцятеро коней (по чотири у кожній) були підібрані по масті: білі, чорні та гніді. Таких угодованих коней Тарас бачив уперше, тому мимоволі замилувався.