Пішли, гнидо, зараз ти все розкажеш і згадаєш.
В очі різонуло сонячне світло і я замружився. Сидір схопив мене за комір і потягнув до хати, де вже чекав німецький офіцер. Поліцай поставив табуретку посеред кімнати і показав мені пальцем. Всередині хати було світло і затишно. Підлога сяяла чистотою, на вікнах висіли фіранки, в кутку під іконою горіла свічка. На дощаному столі стояли два глиняних горщика і пляшка з каламутною рідиною.
Самогон? Так і є.
Замість пробки із пляшки стирчала туго скручена газета. В печі щось готувалося і м'ясний запах змусив мене згадати про те, що я як слід обідав добу тому. В іншому часі.
Сидір залишився стояти біля дверей. Я краєм ока побачив, як він зняв з плеча автомата і поставив поруч. Офіцер, невисокого зросту, товстий і малорухливий, стояв спиною і дивився у вікно, не звертаючи уваги на шум. Здавалося, що він про щось задумався і плювати хотів на полоненого. Коли він повернувся, я зміг розрізнити відзнаки. Офіцер явно пишався своєю формою. Він був світло-сірому кітелі, білій сорочці і чорній краватці. На кашкеті були канти, у вигляді сріблястого джгутика. На лівому рукаві красувався ромбик з літерами SD, погони чорного кольору.
Моє прізвище Ейхман. Оберштурмфюрер СД. Сподіваюся розумієш, що жартувати з тобою тут ніхто не збирається? Чув мабуть про СД?
Його кругле обличчя сяяло від задоволення і він не був схожий на тих німців, що я бачив у кіно. Сама ввічливість і чемність. Сита фізіономія Ейхмана могла в будь-який момент лопнути. Акуратно укладене волосся і маленька смужка вусів, робила його схожим на клоуна. В широких шароварах і величезним пузом, перетягнутим мотузкою. Я усміхнувся і нахилив голову, щоб не дратувати Ейхмана.
Ти партизан?
Ні, не партизан.
Звідки?
У вас прекрасна російська мова, пане Ейхмане.
Мої слова, напевне, сподобались Ейфману і на його румяному, майже дівочому обличчі, знову виникла самовдоволена посмішка.
Ви праві, до війни я любив читати російську літературу. Достоєвський, Пушкін, Гоголь. По цьому мені добре знайома не тільки мова, але й звичаї цього народу. Попереджаю вас, що якщо ви не будете говорити і станете витрачати мій час, вас розстріляють.
Він нахилився до мене і ткнув товстим пальцем в лоб.
Пуф і вас уже немає, дорогий мій.
Мені нема чого вам сказати. Те, що ви мені не вірите, ваше право. Не пам'ятаю, як опинився в лісі, де мене знайшли ці Я повернув голову і кивнув у бік Сидора. Той вишкірився і кивком голови підтвердив мої слова.
Значить не хочете говорити?
Ейфман став серйозним і очі його в одну мить перетворилися в дві злісні, маленькі щілинки. Клоун втомився від невдячної публіки і перетворився в кровожерливого монстра.
Розстріляти негайно.
Його голос перейшов на істеричний крик. Тупаючи ногами, він лаявся німецькою і наостанок, з усієї сили вдарив мене ногою в груди. Я звалився зі стільця і закашлявся. Здавалося, що вже почав звикати до щоденних побоїв і спокійно сприймав свою подальшу долю. Сидір знову виволік мене на вулицю і відтягнув до сараю.
Ну що, комісаре, я ж тобі говорив, що рано чи пізно, але розстріляю тебе. Вставай, падлюко.
Піднімаючись, я побачив ще двох поліцаїв. Вони приїхали підводою і дивилися на нас.
Будь, комісаре, на тому світі, своїм привіт передавай. І скажи, що горіти комунякам в пеклі.
Розуміючи, що зараз все закінчиться, я просто впав на землю й затулив голову руками. Вмирати не хотілося, але без зброї я для Сидора був легкою мішенню. І знову серце почало зрадницьки колоти. Затримуючи подих і зціпивши зуби, загарчав. Сидір разом в іншими поліцаями наближалися і я краєм ока бачив їх брудні чоботи. Ще хвилина і мене розстріляють І ніхто нічого не дізнається.
І тут виникла зяюча холодна порожнеча, вакуум І відкриваючи очі побачив, що лежу в офісі на підлозі і тупо дивлюся на годинник. Він все так само показував пів на одинадцяту. Піднявшись, я не виявив рани на нозі і синців від побоїв на обличчі. На мені був одягнений діловий костюм і краватка. У тілі відчувалася легкість. Втоми як не бувало. І серце працює рівно і без збоїв. Чудеса та й годі. Причудится таке. Я сів за стіл і заходився далі виправляти документи. І тут мою увагу привернули пальці, стукали по клавіатурі, точніше нігті. Під ними був липкий бруд. Принюхуючись, я розпізнав запах весни і лісу і останні хвилини життя перед розстрілом у невідомої селі.