Для зручності читання та кращого зберігання книги, на нижній дошці оправи закріплювали металеві півсфери, або жуки. У монастирських бібліотеках практикувалося прикріплювати книгу ланцюгом до пюпітра.
З ІХ ст. на палітурках здійснювали тиснення. З часом тиснення ускладнилося. У різних країнах Європи, окремих містах, існували свої традиції щодо поліпшення зовнішнього вигляду книги. Так, деревяні палітурки обтягували тонкою шкурою чи оксамитом, прикрашали дорогоцінними камінцями або вкривали ажурними пластинками, виготовленими із золота чи срібла з емаллю. Збереглися книги, оправа яких виготовлена з кістки. На них вирізані силуетилюдей або сцени з Євангелії.
У часи Відродження мистецтво оправи книги найрозвиненіше в Англії та Італії. В цих країнах уперше зявились інкрустації на оправах, здійснені з кольорової шкіри.
Підраховано, що для написання Біблії великого формату, потрібно 318 овечих шкур. Але їх завжди не вистачало. Тому практикували змивати та зішкрібати пемзою і ножем з пергамену старий текст, а поверх нього писати новий. Вивести попередній текст, однак, повністю не вміли. Він однаково проступав, а старе чорнило просочувалося зі середини. Напевно, саме тоді народилося прислівя: «Що написане пером, того не вирубаєш топором». У такий спосіб були знищені тексти античних часів, а твори IVV ст. замінили творами авторів, що жили у VІІ VІІІ ст.
Вважається, що папір винайдений у ІІ ст. в Китаї. Технологію виготовлення паперу з шовку та целюлози китайці тримали в таємниці. Лише 751 року, коли араби захопили Самарканд, секрет виробництва паперу вийшов за межі кордонів Китаю. Попервах араби завезли його в Месопотамію, Сірію та Єгипет, де зводили папірні. Араби експортували папір в Європу через Іспанію і Сицилію, які в ХІ ст. перебували під їхньою владою. Папір проник, звичайно ж, до Італії. З Італії папір завозили в Південну Францію, Німеччину, а пізніше в Польщу, Чехію. З Іспанії готовий папір везли на північ Франції, до Англії та Скандинавських країн. Названими шляхами поширилося виробництво паперу.
Перші папірні зявилися в Італії, що мало місце в 1276 році. У Франції 1348 року, Німеччині 1389, Англії середині XIV ст., Голландії, Норвегії, Данії середині XIV ст., Польщі 1493, в Чехії 1499 року. Через те, що виготовлення паперу потребувало багато води, то папірні будували на берегах озер та річок.
Незважаючи на те, що кожна майстерня володіла своїми секретами з виготовлення паперу (завдяки їм полегшувалася праця та поліпшувалась якість паперу), процес його виробництва на всіх підприємствах майже однаковий. У Європі папір виготовляли зі льняного ганчіря. Його дрібнили, замочували у воді, розтирали. Цю суміш на добу залишали у воді з додаванням гашеного вапна для відбілювання. Потім суміш віджимали і знову заливали водою. Перемелювали суміш до однорідної маси, яку переливали у великий чан. З чану паперову масу черпали прямокутною формою деревяною рамою, дно якої встелене металевим переплетенням. (Горизонтальні струни називались вержери, а вертикальні поттюзо.) Розміри рам були різні. Коли раму рівномірно коливали, то через отвори з волокон стікала вода. З маси, що осідала на дні рами, витискували вологу і перекладали на повстину.
Паперові аркуші, складені в стопу й перекладені повстиною, клали під прес, витискуючи залишки води. Повстини виймали, аркуші знову клали під прес. Згодом аркуші розвішували і сушили. Сухі аркуші розгладжували шліфувальною кісткою на мармуровій дошці. Їх проклеювали тваринним желатином, сушили і знову розгладжували. Після цього папір пакували для його подальшого транспортування.
Між ремісниками, господарями папірень, існувала велика конкуренція. Тому під час виготовленні паперу його мітили водяними знаками, або філігранями. Технологія отримання знаку така. На металеву сітку форми клали фігурку, сплетену з тонких дротиків. Звичайно, на фігурці затримувалося менше паперової маси. Через це папір у цьому місці просвічувався, відтворюючи контури візерунка.
Перша європейська філігрань датується 1282 роком. Її створили в майстерні італійського міста Фабріано. На філігранях зображували голови биків, квіти, плоди, фрукти, хрести, ваги. Пізніше використовували фігурки зі зображенням геральдичних знаків. Кожний паперовий млин мав свою філігрань.
Незважаючи на те, що папір коштував значно дешевше від пергамену і його виготовляли в достатній кількості, богослужбові книги продовжували писати на пергамені. Священики вважали папір не довговічним. Задля міцності між крайніми листками кожного зошиту вкладали пергаментні смужки. Згодом від цього відмовилися. Проте до згину паперового зошита кріпили шкуратяну смужку, щоб нитки, якими зшивали зошити, не перетирали папір.