А ви знаєте, чому я тут? продовжила кричати Саша.
Тому що дурепа! обізвався хтось із охоронців, і на обох берегах голосно розсміялися, наче скинувши з себе важку ношу.
Не вгадали. Хто-небудь бачив із вас колись КамАЗ? запитала, не образившись, Саша. Зрештою, вона дійсно зараз виглядала далеко не найрозумнішою людиною на світі, якщо потрапила в таку ситуацію.
Ніхто запитання не зрозумів, сприйнявши за невдалий жарт:
Стули пельку, коза! відповіли зло.
Так от, уявіть собі три КамАЗи. Уявили? не вгамовувалася Саша. А хто-небудь бачив стодоларову купюру?
На обох берегах засміялися, але менш впевнено. Гроші така річ, що має велику повагу у даному середовищі.
Тепер уявіть собі три КамАЗи, до країв навантажені стодоларовими купюрами. Га?!
Переслідувачі мовчали. Вони або чекали команди на подальші дії, або просто сиділи і втикали кожен у своє, хоча, можливо, хтось дівчину і слухав, але не розуміючи, до чого вона веде.
Знаєте, скільки грошей це буде? Два мільярди доларів!!! Ви бачили хоча б раз у своєму житті два мільярди доларів?!
Саша не могла розгледіти виразів облич людей на обох берегах, але дуже ясно вона раптом уявила, як ці міцні охоронці, камуфляжисті «беркута5» одночасно замотали головами, наче зомбі: ні, не бачили, ми ніколи не бачили два мільярди стодоларовими купюрами в трьох КамАЗах.
Так от: саме стільки вкрали нещодавно у країни два мільярди доларів! Саша навмисне повторювала суму грошей так часто, дуже добре відчуваючи, наскільки магнетично впливає на свідомість людей, що її оточили в цій напівфантасмагоричній атмосфері темного теплого серпневого вечора, постійна згадка про два мільйярди.
І що нам з цього? запитав хтось примирливо. Ти хабар нам пропонуєш? Дивно, але ніхто не розсміявся.
У тому то й справа, що нічого. Я юрист, і розкопала цю оборудку, дістала її з-під ковдри Хазяїна! І тепер я тут, щоб привернути увагу до цього злочину. І до всіх інших, бо це тільки один випадок! Один! А скільки їх взагалі?! Тому я тут, ясно?! А не для того, щоб побігати по лісу, і щоб ви за мною поганялися! І здаватися я не збираюся: тільки хто зайде у воду втоплюся! Так і знайте! Про мене відомо журналістам, вони знають, що я тут, і коли зі мною щось станеться, то!..
На обох берегах заходили, загомоніли пошепки очевидно, до кожного з переслідувачів прийшов наказ, що робити далі, і завязалася суперечка. Саша почула вигуки:
Я наймався територію охороняти, а не за дівчатами по болотах пірнати!..
Кому потрібно, той хай лізе в воду!..
Я за таке відповідати не хочу!..
Потім по судах і телевізору затаскають!..
За хвилину вона почула, як закриваються дверцята машин, заводяться двигуни. Охоронці просто взяли і поїхали. Зовсім! Якщо це, звісно, не якась пастка, щоб виманити її на берег. Саша сіла під дерево.
Гей! раптом почула вона оклик і сплеск води. Гей! Як тебе там?
Саша підняла голову обидва єгері продовжували стояти у воді. Весь цей час вони мовчки слухали і чекали, чим все закінчиться.
Саша. А ви чого тут? Чого не йдете? запитала втомлено.
Ти ж сама не вийдеш. Ходімо на дорогу, виведемо.
Е, ні, хлопці! Думаєте так надурити мене? Не вийде. Давайте йдіть на берег, я за вами.
Замість дороги Саша знову обрала шлях по болотяних купинках. За кілька кілометрів сили остаточно покинули тіло, і вона нарешті зрозуміла, що тепер її, окрім цих двох втомлених чоловіків, які не кидають дівчину у лісі посеред ночі просто через свою відповідальність, ніхто вже не переслідує. Однак Саша з наполегливою впертістю ще довго ігнорувала поради єгерів, аж доки не наткнулася на чіткі відбитки лап на землі рисі тварини небезпечної і, не виключено, саме в цей час ночі дуже голодної. Тож вирішила таки послухатися єгерів, які запросили на базі координати її машини. («Оце так заховала!» подумала з відчаєм Саша і зробила висновки, що наступного разу треба ставити автомобіль значно далі від Заповідника і ховати краще.) За годину вона вже дякувала чоловікам за турботу і заводила двигун.
Ну, я поїхала? запитала, ще й досі не вірячи, що біля машини її ніхто не очікував у засідці.
Добре. Їдь. І, бажано, більше не повертайся сюди. Ніколи!
«Ну, це навряд! подумала Саша. Не на ту ви, хлопці, нарвалися». Проїхала кілька кілометрів, зупинилася. Дістала мобільний, набрала друга-чоловіка:
Алло, Ваню. Привіт.