Через кілька хвилин хмара кабанів проторохтіла мимо і закотилася за дерева. Саша злізла з берези, огледіла подряпини на руках і ногах. У лісі за цей короткий проміжок часу різко потемніло, вечір насувався серед дерев стрімко, тож весь її план накривався бляшаним тазиком. Ну, то ладно, можна прийти й іншим разом, не біда. Але що робити зараз? Як вийти звідси, бо сунути назад через зграю диких кабанів вона просто не мала сміливості. Сама орієнтовно згадала мапу Заповідника і вирішила рухатись начебто по дузі, в бік болота, до дамби Їй здавалося, що це гарний план: вона вже відчувала смак домашнього вечірнього чаю з ромашкою і медом. Кілька разів вона спробувала набрати Івана, але звязок був нікудишній на екрані мобільного ледь миготів один штрих. Не встигла вона пройти і кілометра, як побачила машину, що їхала назустріч. Автомобіль спочатку притормозив, але, зауваживши, що дівчина не зупиняється, проїхав далі, а потім розвернувся і на першій швидкості наздогнав Сашу. Пасажирське вікно спустилося і показалася проста чоловіча пика в камуфляжному картузі.
Доброго вечора! привіталася дівчина, не пригальмовуючи кроку, з чоловіком. Ви тутешні? У салоні вона побачила ще двох.
Ага, посміхнувся водій, місцевіше не буває. Єгері ми, кабанчиками опікуємося.
А, бачила я ваших кабанчиків. Я на них не зазіхала, чесно!
Та ми знаємо!
Я тут заблукала Ви мене випадково знайшли?
Єгері розсміялися:
Та як сказати Охорона має в компютері «хмару номерів» тих, хто тут працює. Як тільки зявляється хтось чужий з мобільним телефоном, електронна система реагує і вказує на місце перебування.
Нічого собі! Та тут у вас прямо двадцять перше століття! розсміялася Саша. Як я вас рада бачити, аби ви знали! Бо кабанчики ваші не дуже привітні!
Ми знаємо! відповів водій. Але без кабанів і нас ви тут би не застали!
На цьому посмішки закінчилися і обличчя єгерів скамяніли по дорозі до них швидко мчав квадроцикл.
Добрий вечір! Саша розцвіла у посмішці і навіть трохи крутнула спідницею. Я
Її номер у «чорному списку»! гаркнув без попередження охоронець. Вежа! Вежа! заговорив у рацію. Викликаю на допомогу «пташку»!
Саша подумки здригнулася. Вона знала, хто ховається за таким милим словом «пташка», зовсім не милі люди: «Беркут»! Значить, справа серйозна. Але чому вона в «чорному списку»? Чим це може обернутися для неї? Навряд чимось гарним. Хіба її не можуть затримати оці троє сильних чоловіків? Вони і так її уже затримали, контролюють точніше, вважають, що контролюють кожен її рух.
І Саша побігла. Не промовивши жодного слова легко, наче граючись, а потім усе швидше, подалі від дороги, в кущі, в гущавину дерев, щоб не наздогнали машиною або квадроциклом. Єгері заклякли з розкритими ротами. Насправді вони й думки не мали за кимось, окрім кабанів, тут ганятися, тому вискочивши з машини, стояли і роздивлялися, як серед дерев у сутінках виблискують білі стегна з-під міні-спідниці. Нічого собі видовище, може захопити будь-кого, особливо, коли довкола із жіночої статі довгий час максимум свині Охоронець з квадроцикла злазити не захотів, лише закричав єгерям:
Остолопи! Чого стоїте? Ану бігом за нею!
Єгері й побігли. Хекаючи, досить швидко вони наздогнали Сашу і подріботіли поруч. Так втрьох до болота, а потім і до річки вони майже мовчки і дісталися за якихось пару-трійку годин. Якщо рахувати всю подорож по Заповіднику, разом із кабанами і погонею, то за день Саша набігала годин пять-шість, не менше.
І от тепер, майже повністю знесилена, вона стояла на маленькому острівці посеред неширокої річки, трималася за невідоме дерево, відчувала його шорстку кору, запах його листя, вдихала запах болотяної води і ночі, а з двох берегів на неї дивилися люди, які явно не бажали їй нічого доброго. Саша думала, що ж їй зробити такого, щоб не здатися просто так, і тому закричала, що мала сил, бо нічого кращого не приходило в голову:
Я здаватися не буду! Краще втоплюся! Купа людей знає, що я тут!
На обох берегах замовкли, вимкнули дальнє світло. Судячи з усього, десь тут, неподалік, вирішувалася зараз її доля. Хтось впливовий, дуже могутній, сидів і думав, що вчинити з цим нахабним дівчиськом, яке посміло влізти у святе святих Хазяїна. За великим рахунком, варіантів той могутній мав небагато: затримати, втопити або відпустити.
А ви знаєте, чому я тут? продовжила кричати Саша.