Косар так ненависно щиро гнівався на депутата і на ситуацію, що склалася в Криму із захопленням земель, що Саші стало цікаво попитати, чи ходить той на вибори, і взагалі, що думають люди з цього приводу? Чи не збираються якось впливати на ситуацію?
Дядьку, а ви на вибори ходите? зухвало запитала вона.
Косар озирнувся, подивився на Сашу і на малого, навіть, як їй здалося, посміхнувся:
Звісно. А як же! Це ж майбутнє наших дітей та онуків. Голосую обовязково!
І за кого, якщо не секрет?
Як це за кого? За Партію легіонів, само собою! За кого ж іще?!
Саша як стояла, так ледь і не впала:
Так вони ж вам землю перегородили! Ви ж самі тільки-но їх сварили?!
Ну перегородили, так і що тепер? Нічого ж не зробиш. Якщо не вони перегородять, так інші. Хай краще ці. Зате вони за російську мову!
А тільки і змогла промимрити вражена до глибини душі такою мотивацією Саша.
Додому поверталася пригнічена. Мало того, що прогулянка не вдалася, так ще і цей чоловік Ну, от здавалося, як це все кореспондується поміж собою: пограбування Криму, загарбання землі, захоплення берегів моря, пляжів, заповідників і російська мова? Мова наче індульгенція! «Хоча, думала вона, якщо взяти до уваги, а не брати не можливо, асортимент друкованих видань газет, журналів, присутніх у місцевих кіосках, то нічого дивного насправді немає!» Дійсно, колись Саші закортіло купити місцеву пресу, і її накрив неймовірний жах: хоч на приватних розкладках, хоч у кіосках «Укрпошти» лежало стільки реально чорносотенних антиукраїнських дешевих газет, що приналежність Криму до України викликала великі питання. Тобто, якщо вони тут лежать і продаються, значить, їх же хтось купує і читає?
Асортимент книжок в основному, художньої літератури та псевдоісторичних розвідок пропонувався не менш одіозний: суцільні жидомасонські заколоти, англосакси на службі світової закуліси, крах «Проекту Україна», «Розколоті тризуби» і все таке інше, від чого волосся вставало дибки на всіх куточках тіла. «Чи є тут СБУ? Чи є взагалі в Україні Служба безпеки саме України?» це були відповіді на які давно, точніше з 2010 року, як тільки на виборах переміг Хазяїн, звучали голосно, але безрезультатно.
Саме тут, у Криму, Саша і почала три роки тому свій індивідуальний похід проти Хазяїна, розпочала збір колекції маєтків нинішніх можновладців. Це сталося не через ненависть до можновладців і не через бажання розбурхати цю ненависть в інших людях, справа спочатку полягала лише в парканах. Так, у парканах, що зростали в Криму, наче гриби після дощу. Складалося таке враження, що півострів нарізав на салат ножем вправний кухар, буквально на очах земля, вода і каміння переставало бути доступним і переходило в приватну власність. Ця анексія тривала ще з 1990-х, але саме зараз, після приходу до влади Хазяїна, набула епічних масштабів, коли ніщо вже не було перепоною.
Тоді, в серпні 2010-го, з самого ранку, залишивши Філіпка рідні, Саша з Іваном відправилися в похід на цілий день хотіли потрапити з Бахчисарая пішки до печерних міст. Оглянувши Чуфут-Кале і вражаючу Іосафатову долину, вони рушили в бік Тепе-Кермену. На карті чітко були вказані стежинки, як правильно зауважив косар-прихильник Партії регіонів: вималюваний весь маршрут, але раптом, від самого початку паркан, ворота, охорона, не пройти, не проїхати. Звісно, до печерних міст вони таки потрапили, але часу витратили занадто багато, та й настрій зіпсувався вкрай.
На зворотному шляху вони заїхали в одне з найулюбленіших своїх місць мис Айя. І ось тут на них чекав вже зовсім неприємний сюрприз розгорнуте будівництво. Масштаби майбутнього маєтку настільки вражали, що Саша навіть намагалася зясувати у місцевих мешканців, хто ж це будується такий зухвалий? Місцеві знизували плечима, відповідали, що нічого не знають, але поміж не промовистим «нічого не знаємо, нічого не чули, нічого не бачимо» все ж таки промайнуло, що, швидше за все, майбутній маєток належить сину Хазяїна Дантисту. Відтоді Саша, коли випадала нагода, кожного літа навідувалась на мис, спостерігала, що там відбувається. Цьогорічну подорож вона запланувала на завтра, після того, як отримає кошти від чоловіка.
До міста, до «Ощадбанку», їхали переповненою маршруткою. Незважаючи на початок вересня і ранковий час, стояла спека. Саша вирішила виїхати раніше, щоб напевне встигнути отримати гроші. Шкодувала, що й досі не обзавелася банківською карткою, а тепер пізно.