Зроду я не чув, озвався тут Санчо Панса, аби паню мою Дульсінею «доньєю» величали: на неї кажуть просто пані або ще сеньйора. От у цьому вже історія, бачте, схибила.
Сей закид не такий уже й важливий, заперечив Карраско.
І правда, погодився Дон Кіхот. Але скажіть мені, мостіпане бакалавре, на котрий із моїх подвигів кладеться в тій історії найбільша вага?
Знаєте, одказав бакалавр, на се люди по-різному дивляться, як на чий смак і вподобу: одні підносять пригоду з вітряками, що здались вашій милості за сторуких велетнів, другі випадок із ступарями; той хвалить опис двох супротивних військ, що виявилися згодом овечими гуртами, а той оказію з мертвяком, що везли до Сеговії хоронити; хто відзначає історію визволення каторжан, а хто ставить над усе битву з ченцями-великанами та з хоробрим біскайцем.
А скажіть-но, пане бакаляре, спитав Санчо, чи списана в тій історії придибашка з янгуасцями, коли ото нашому доброму Росинантові забаглося грушки в морі печерувати.
Той чорнокнижник нічого не потаїв і не проминув, відповів Самсон, вислебізував геть усе, і про те навіть розказав, як бравий Санчо на ковдрі млинка крутив.
Не на ковдрі, а в повітрі, поправив Санчо, та таки крутив, крутила б його лиха година!
Чоловік усе грається з долею навпереваги, сказав Дон Кіхот, і про те, я гадаю, повинна говорити всяка мирська, а надто рицарська історія: не про самі ж перемоги писати.
Воно-то так, промовив бакалавр, але дехто з читальників каже, що краще було б авторам сієї історії не все поминати, а дещо й поминути, наприклад, ті духопелики, що без кінця-краю сипались на пана Дон Кіхота в різних пригодах.
А то ж таки сторія правдива, зауважив Санчо.
Проте заради справедливості могли б вони дещо й мовчанням збути, заперечив Дон Кіхот, бо нема чого описувати події, які не відміняють і не фальшують історичної правди, але можуть кинути тінь якусь на героя. Без сорома казка, Еней був не такий богочестивий, яким його змалював Верґілій, а Одіссей не такий хитромудрий, яким його виставив Гомер.
Згоден, сказав Самсон, але одна річ поетові писати, а друга історикові. Поет може оповідувати чи оспівувати щось не так, як воно було, а як мало бути, а історик повинен писати не так, як мало бути, a так, як було, по всій щирій правді, нічого не додаючи та й не віднімаючи.
Коли вже той пан мавр так щирує та правдує, сказав Санчо, то певно, що при панових духопеликах і за мої згадує, бо як панові, було, мірку з плечей здіймають, то й мене всього вздовж і впоперек міряють. Та воно й не диво, бо мій пан сам каже, що як голова болить, то й усім суставам тра боліти.
Ох же ти, Санчо, й хитрун, зауважив Дон Кіхот, де тобі треба, там память у тебе добра!
Радніший би я забути, як мене бито, одказав Санчо, так басамани ж не дають, що й досі знати на боках та на спині.
Мовчи-бо, Санчо, не перебивай пана бакалавра, зупинив його Дон Кіхот. А ви, добродію, кажіть далі, прошу вас, що там іще про мене говорять у вищезгаданій історії.
Та й про мене ж, докинув Санчо, бо кажуть, що і я в ній неабияка ділова особа.
Не ділова, брате Санчо, а дійова, поправив Самсон.
О, ще один колехтор вирискався, слова править! вигукнув Санчо. Як до всього будемо чіплятись, то й довіку не перебалакаєм.
Бодай я довіку щастя не мав, сказав бакалавр, коли ти, Санчо, в тій історії не друга персона. Є такі читальники, що їм твої речі любіше слухати, аніж головного героя, не то що. Правда, дехто вважає, що ти надто вже великий легковір, коли взяв за щиру правду оте губернаторство над островом, що тобі пропонує присутній тут пан Дон Кіхот.
Ще не вечір, заперечив Дон Кіхот. Нехай лиш Санчо в літа убється та досвіду більше набереться, то він до того губернаторства ще краще придасться, аніж тепер.
Далебі, пане, обізвався Санчо, як я в моїх оце літах островом не вкерую, то не вкерую вже і в Мафусаїловому віці.[18] Кебети на губернаторя в мене вистане, от тільки де той у світі острів забарився?
Здайся на Бога, Санчо, заспокоїв його Дон Кіхот, і все буде добре, краще, може, ніж ти гадаєш, бо без волі Божої і листочок на дереві не ворухнеться.
Правда є, сказав Самсон, як Господь захоче, то не одного, а цілих тисячу островів Санчові під ноги підклонить.
Бачив я всяких на своїм віку губернаторів, сказав Санчо. Інший не годен і в слід мені вступити, а проте вельможним величається, із срібла-злота їсть і пє.