Все це, так би мовити, позитивні аргументи. Слабкість їхня принаймні та, що все сказане може стосуватися й до іншої якоїсь особи, не тільки О. Безбородька, а, приміром, до А. Худорби, мова про якого буде далі.
Чимало є аргументів негативних. Не треба забувати, що О. Безбородько, хоч і виявляв український патріотизм, був високим сановником Російської держави (канцлером), тобто належав не до того прошарку освіченого українського громадянства, яке чинило опір насиллю над Україною, а до того, котре під умови російського деспотизму приладжувалося і зберігало свій патріотизм у лояльних рамках, навіть сприяло зміцненню того-таки самодержавства на Україні.
Загалом із тих даних, що вибрали з «Історії русів» дослідники, можна змалювати такий вірогідний образ його автора: жив він у другій половині XVIII століття, принаймні в 1769 році мав понад двадцять років, бо брав участь у турецькій війні, значить, народився близько 1745 року; учився в Київській академії, коли в ній уже не культивувалася книжна українська мова, можливо, продовжував навчання і в Росії; належав до козацької старшини (М. Костомаров у статті «Поїздка в Батурин» побачив автора як одного з нових українських дворян катерининського часу); був землевласником, очевидно, не маючи правдивих документів ні на дворянство своє, ні на землю (звідси негативне ставлення до «Румянцевського опису»); жив на Чернігівщині, можливо, десь на Городнянщині чи Новгород-Сіверщині, і, очевидно, був звязаний із новгород-сіверським культурним осередком; відзначався глибоким українським патріотизмом, схильністю до вільнодумства, мав широкий політичний світогляд, цілком негативно ставився до російського абсолютизму та самодержавства. Свій твір написав у 90-х роках XVIII століття з метою повернути історичну память у середовище тодішнього освіченого громадянства, добре знав Молдавію, південь України і Крим. Джерела до своєї праці мав принагідні й недостатні, зате був у курсі подій, що відбувалися на Україні в час його життя і найближчий час до народження з власного досвіду і розповідей очевидців, знав літописи Самовидця і Г. Грабянки, знав також «Розмову Великоросії з Малоросією» Семена Дівовича (ще М. Петров помітив, що твір С. Дівовича «має деяку схожість із відомим історичним памфлетом Історією русів псевдо-Кониського і, може бути, послужив одним із джерел цієї історії»). Справді, тут є чимало спільного: державницька концепція, твердження, що козаки походять від козар або хозар; опис боїв під Берестечком і Білою Церквою, ніби сприятливих для козаків; подробиці про перемогу полковника Ґалаґана під Солодківцями в 1734 р. тощо. О. Оглоблин писав: «Отже, нема сумніву, що автор Исторіи Руссов знав Разговор Великоpoccии с Малороссіей, який в рукописних копіях був поширений на Лівобережній Україні другої половини XVIII ст.».
І тут ми не можемо пройти мимо ще однієї звістки, зафіксованої в листі декабриста О. фон дер Бріггена, надісланім із села Понурівки Стародубського повіту, з маєтку його тестя М. Миклашевського до Кіндрата Рилєєва: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріали із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою; вона невідома, бо тільки один примірник її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського, ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе». Обіцянка не була виконана, бо в цьому-таки році, коли писався лист, відбулося повстання декабристів, К. Рилєєв загинув, а О. Брігген був заарештований. У цьому цікавому листі є кілька місць, на які треба звернути увагу. О. Брігген сам історії Худорби не бачив і не читав її, він про те тільки чув («ставлять їй за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана», а хіба «Історія русів» не вільно і не супроти уряду написана?). Ця історія цінувалася на Новгород-Сіверщині, як і історія Кониського, тобто «Історія русів»; проте, що О. Брігген «Історію русів» читав і знав, сумніву нема, бо він збирався її навіть видавати.
Коротко про Архипа Худорбу. Він жив у селі Комані Новгород-Сіверського повіту і був шептаківським сотником. Худорби старий козацький рід, який виводив себе від Михайла Кіндратовича Худорбая (Худорбія) значного військового товариша, але чи це мало історичні підстави, невідомо. Відомо лише, що Худорби були козаками в Комані, навіть підпомічниками, якими вони записані в актах Румянцевської ревізії 1767 року. Один із них мав чин військового товариша це був Михайло Омелянович Худорба, уродженець Комані, його сином був Архип, інші сини також вийшли в старшину: Опанас став корнетом, а Володимир значковим товаришем.