Після смерті гетьмана Венжика Хмельницького гетьманом був вибраний із воєвод князь Михайло Вишневецький. Він 1569 року дістав повеління від короля Сигізмунда Августа йти з військом малоросійським на оборону від турків і татар обложеного ними міста Астрахані на підмогу військам царя московського Івана Васильовича Грозного, якому король завдячував повернення Польщі завойованого царем міста Полоцька з його околицями. За цим повелінням гетьман з полками реєстрових козаків вирушив у похід з міста Черкаса, і, йдучи походом, приєднав до себе прикордонні охочекомонні полки і частину запорозьких козаків, і з тими силами, пробираючись степами, досяг міста Астрахані, а там, оглянувши табори турецький і татарський, що стояли нарізно побіля міста, розташував і свій табір геть вище від ворожих над рікою Волгою і, укріпивши його шанцями та артилерією, звелів робити наїзникам своїм часті шарміцелі, або перестрілки, біля таборів ворожих, а сам тим часом з сильним корпусом кінноти кожен день наїздив на табір турецький і, обходячи його навколо з мушкетною перестрілкою, до свого табору повертався. Гетьман, продовжуючи такі наїзди декілька днів, вислав однієї ночі надійного старшину у місто з наказом, щоб гарнізон і мешканці в призначений їм день зробили вилазку з міста і розпочали фальшиву атаку на турецькі шанці, що були між містом і їхнім табором. Старшина, який повернувся з міста і який переліз вночі в обидві сторони, запевнив гетьмана, що міщани і гарнізон готові виконати наказ. Гетьман зробив таке саме розпорядження і допоміжним московським військам, що окопалися на одній Волзькій косі, щоб вони в той самий день підступили піші під табір татарський і займали б його своєю атакою.
За цим розпорядженням першого ранку на світанні виступив гетьман з кіннотою вишикуваною лавою, або довгим фронтом, а позад неї товстою фалангою вишикувались пятнадцять тисяч піших козаків, озброєних списами, шаблями та мушкетами. Кіннота йшла спереду і з флангів, закриваючи піхоту, і як тільки корпус той стало видно з міста, то громадяни з гарнізоном зробили вилазку за умовою, з великим криком і пальбою розсипались побіля шанців турецьких, вдаючи, що їх оточують. Гетьман зі своїм корпусом наближався до табору турецького, і турки, бачивши і гадавши собі, що він просто розїжджає, як і раніше, анітрохи на нього не вважали, а бігли великими юрбами з табору до шанців на допомогу своїм військам. Корпус, ставши на найближчій дистанції від табору, миттю розбігся і дав місце піхоті, котра з можливою рвучкістю вдарила по табору, вдерлася в нього, заволоділа гарматами і, проходячи по ньому, разила турків, які зовсім не сподівалися такого нападу. Втеклі з табору турки дали знати в шанцях про свою поразку, і звідти юрбами поспішали визволяти табір. Але козаки, засівши в ньому, зустріли їх з окопів артилерією і пострілами з мушкетів так вдало, що більша частина загинула на місці, а решта в замішанні не знали, куди тікати. Гетьман з кіннотою, напавши на них саме в той час, побив їх удруге і прогнав до табору татарського, куди тікали і турки, що залишилися в шанцях, а громадяни з гарнізоном зайняли шанці майже без жодного спротиву. І таким чином Астрахань від облоги визволено. Турки, діждавшись ночі, пішли до своїх черкеських кордонів, а татари їх прикривали. Гетьман Вишневецький, здобувши біля Астрахані в таборі турецькому велику здобич, поділив її поміж військами своїми та московськими, віддавши цим останнім і всю важку артилерію турецьку, але відділивши при тому частину здобичі на скарб малоросійський. Вчинком таким війська малоросійські, а паче козаки запорозькі та охочекомонні, вельми засмутились і явно ремствували на гетьмана, і однієї ночі, відділившись, їх понад пять тисяч чоловік полишило табір гетьманський. Проходячи вниз рікою Доном, зупинилися в гирлі його на одній косі вище від міста Азова, на супротивному його березі, і побудували там місто Черкаськ по імені свойого міста Черкаса, де, залишившись вони назавжди, жили спершу без жінок, за прикладом запорожців, опісля, запросивши до себе донських козаків, що малим числом проживали в своєму містечку Донському, на місці нинішнього Донського монастиря, поєднались з ними і переженились, прийнявши всі звичаї тих козаків і зробивши місто те головним всьому війську донському, що від них і від одноземців, які до них приходили, значно примножилося.
* * *На місце Вишневецького, що вибув з посади гетьманської, висланий од Корони в краї зарубіжні, року 1574-го обрано на гетьмана обозного генерального Григорія Свірговського. Він, по волі Речі Посполитої Польської, яка керувала через міністрів своїх Польщею по виїзді з неї короля Генріха у Францію, закликаний був господарем Волоським Йоанном Липулою на допомогу народові його супроти турків, що на нього нападали, і, вступаючи в Молдавію з військом малоросійським, дав першу баталію туркам біля міста Сороки 23 квітня 1575 року, де, розбивши турків ущент, поклав головного пашу їхнього Кара-Мустафу і багатьох з ним чиновників турецьких і випровадив їх з багатьма прапорами та здобиччю до Варшави. Опісля такої звитяги розділив гетьман війська свої надвоє; і одну частину під командою полковника Сави Ґанжі вирядив до чільного міста волоського Бухареста, а з другою пішов сам через Ясси до Галаців; тим часом послав нарочного на Січ Запорозьку з наказом до кошового Феська Покотила, щоб він вислав піхоту свою човнами на Чорне море і наказав не допускати десантів турецьких у Дунай і Дністер. Кошовий зладив ту експедицію в найліпшому порядку, і вона принесла сухопутному війську великі вигоди. Запорожці, розїжджаючи своїми човнами по Чорному морю і в гирлах обох рік, перехопили й полонили багато суден з військом та військовим припасом, а ввійшовши в Дунай, багато прибережних фортець і селищ поруйнували й попалили. Гетьман і Ґанжа з військами своїми, проходячи Молдавію та Валахію, зустрічали турецькі корпуси та ватаги і їх завжди щасливо розбивали і розганяли. Очистивши тії землі од нашестя турецького, коли повернув гетьман од Дунаю в Бессарабії під місто Кілію, то тут зрадницьким чином сповіщений був вірменином, що в місті тому переховуються неоціненні скарби, награбовані турками в Молдавії і Валахії, і зберігаються в місті під охороною невеликого гарнізону в очікуванні, поки човни запорозькі з моря і Дунаю відійдуть і їх в Туреччину буде можна перевезти. Гетьман, звикши перемагати незрівнянно більші сили і твердині турецькі, вирішив одразу ж облягати Кілію і взяти її приступом. Вирядивши війська на приступ і не зоставивши в таборі своєму звичайної резерви та підмоги, почав навальну атаку з трьох сторін; але зірвані турками в двох місцях міни підняли гетьмана і багато козаків у повітря і вчинили повний розлад та загибель, а турки, що опісля напали з усіх сторін, перерізали з тилу премногих козаків, а решту розігнали, і вони, блукаючи довго по Молдавії, знайшли корпус полковника Ґанжі і з ним повернулися у свої кордони.