Історично червоний світ виникає тоді, коли владу можна перетворити на блага (задоволення потреб). Те, що у фіолетовому світі було ярмом обовязку і відповідальності за благополуччя інших, яке приносило повагу, але не багатство, у червоному світі стало єдиним джерелом багатства: влада дає право взяти все, чого можна побажати, і тому розлучитися з нею неможливо. Оспівуванню перемоги та переможців присвячені героїчні епоси.
Вірити нікому не можна! Кожен тільки за себе! Крадуть усі! У кожного є ціна! Я гідний більшого, і я отримаю це негайно! Зараз або ніколи! Напевно, ви знаєте людей, які дотримуються таких поглядів на життя. Таке саме ставлення культивується і до навколишнього середовища («Ми не можемо чекати милостей від природи, узяти їх наше завдання»). Як вам такий анекдотичний варіант: «Мені чужого не потрібно! Але своє я візьму, кому б воно не належало!».
Влада приходить із силою та вмінням нею користуватися. Але для того щоб силу можна було перетворити на владу і конвертувати у блага, цих благ має бути вдосталь. Тому червоний світ виникає приблизно тоді ж, коли зявляється сільське господарство, що дозволяє підняти продуктивність і накопичити надлишки. Не одразу й не скрізь, але у більшості випадків червоний світ призводить до виникнення рабства: раба легко контролювати силою, а у сільськогосподарському виробництві він дає реальний результат (і то більший, що більше рабів). Там, де рабство не виникає, його сурогатом є «зовнішнє рабство», витончено назване «набіговими формами господарювання» (згадайте фільм «Сім самураїв» та його американське дзеркало «Семеро сміливих»). Азіатські диктатури і варвари-кочівники, Дикий Захід, бандитські королівства і піратські «республіки», конкістадори і «солдати удачі» існує багато різноманітних історичних прикладів червоних світів. Але й сьогодні так живе 20 % (!) населення земної кулі і не тільки у відсталих країнах (яких чимало), а й у найбільш розвинутих. Рабства вже майже немає, але можливість конвертувати силу у блага залишається у злочинному світі, в деяких молодіжних тусовках та тюремних спільнотах. Подекуди люди вимушено потрапляють у червоний світ з наступного, синього, внаслідок погіршення умов життя.
Фільм Мела Ґібсона «Апокаліпсис» чудово показує шок і жах мешканця фіолетового світу, якому випало потрапити у червоний.
Для знайомства з червоним світом не потрібно вирушати у джунглі Африки у рідних камяних джунглях сучасних міст ми зустрінемо червоні «острови» та цілі «континенти». Підлітки-хулігани та зовні респектабельні начальники «лідерського типу» (а по суті маленькі чи великі диктатори), дикі рок-зірки, серйозні бандити і серйозні спортсмени (у багатьох некомандних видах спорту), активні продавці та чимало підприємців-початківців (часто за потребою), значна частина правоохоронців («силовиків») і політиків усі вони мислять категоріями боротьби і перемоги, слави і влади. «Нові руські» класична назва червоних у пострадянському світі, а в інших місцях та інших ситуаціях їх можуть називати «мачо». Гасло «живи на повну, насолоджуйся життям і наплюй на інших» залишається актуальним не лише в умовах нестачі життєво важливих благ, а й у суспільстві відносного добробуту.
У червоному світі немає минулого і майбутнього а значить, немає причин і наслідків. Тому навіть смертна кара не вирішує проблеми злочинів: дії не повязуються з наслідками. Немає не тільки майбутнього, але й минулого а значить, надана послуга «не враховується». Слабкі заслуговують на поразку, а ввічливість сприймається як слабкість. У проблемах завжди винен хтось інший («він перший почав»), усі причини знаходяться зовні, а не всередині. Тут немає правил: червоний ніколи не запитує себе «хто мені дозволив?», його турбує лише питання «хто мене зупинить?». Добро і зло, відчуття провини все це червоному незнайоме.
У червоному світі немає минулого і майбутнього а значить, немає причин і наслідків.
Червоний використовує лайку, оскільки йому дійсно важко знайти слова для емоцій, що переповнюють його.
У червоному світі немає і рефлексії. Інша людина тут завжди лише обєкт: «хороший індіанець мертвий індіанець» і, звичайно, «проблеми індіанців шерифа не турбують». Світ це зіткнення воль та інтересів, і тому життя це завжди гра з нульовою сумою.
Християнські місіонери проповідували аборигенам і вирішили дізнатися, що ті зрозуміли з проповідей про добро і зло. «Коли сусіднє племя забирає в нас худобу, це зло, відповіли аборигени. А коли ми в них забираємо худобу, це добро».