Одна й та сама парадигма мислення може спонукати одну людину віддати значну частину своїх коштів на організацію допомоги знедоленим, а іншу обвязатися вибухівкою і піти всіх тих знедолених підірвати разом з благодійником. Кожен з цих двох вважатиме себе правим і, ймовірно, матиме вірних послідовників, що визнаватимуть його святою людиною.
«Не те, що ми думаємо, а скоріше те, як ми думаємо, є нашим внеском в історію» (К.Ф.Ґ. фон Клаузевіц).
На підставі всього цього можна стверджувати, що люди, обєднані однією парадигмою мислення, живуть в одному «світі» вони з однакових позицій сприймають та інтерпретують інформацію, вони розуміють вчинки одне одного. Якщо ж парадигми мислення різні, то, як ми вже говорили, це нагадує людей, котрі живуть у різних світах: різне сприйняття тих самих подій, вчинків, інформації. Нарешті, парадигми мислення характерні як для окремої людини, так і для колективу і навіть для великих соціальних систем, що й дозволяє нам говорити про цілі «світи».
Чим визначається, в якому «світі» живе людина, яка її парадигма мислення? З одного боку, є обєктивні умови життя і вони накладають свої обмеження. З іншого боку, є особисте прагнення людини до розвитку. Ми ще зупинимося на цьому детальніше після того, як познайомимося з конкретними «світами».
«Світи» вишикувані у певному порядку. Від самого народження людина проходить крізь них у тій самій послідовності, якою цей шлях проходило все людство, починаючи з моменту свого виникнення.
Це нагадує закон біології, згідно з яким зародок кожної живої істоти проходить у своєму розвитку (онтогенез) послідовно ті стадії, які його біологічний вид пройшов у процесі еволюції (філогенез).
Звісно, окремі люди і великі соціальні спільноти не обовязково проходять увесь шлях до кінця (тим більше, як ми побачимо, і кінця у нього немає), адже можливість застрягти надовго чи назавжди є на кожному етапі.
Скористаємося для наочності метафорою «Великої Ріки», запровадженою Кеном Вілбером. Уявіть собі велику ріку, якою люди пливуть від народження до смерті. Всі починають свій шлях в одній точці, біля витоку, але завершують у різних місцях адже не всі запливають далеко. Протягом життя їм доведеться подолати багато поворотів ріки, за кожним очікує цілий світ, невидимий з-за повороту. Найчастіше люди застрягають на все життя у першому-ліпшому світі, який привабить, і не рухаються далі. Тому до дальніх світів допливає лише меншість. Ми з вами завдяки цій книзі маємо можливість, використавши гвинтокрил, піднятися над великою рікою і з висоти пташиного польоту вивчити її звивисте русло, всі повороти та світи за ними, навіть трохи подивитися на ті, що ближчі до гирла й оповиті туманом недослідженості.
Отже, почнемо опис світів з найпершого.
Бежевий світ світ інстинктів
Бежевий світ недалеко пішов від природи, від світу тварин. Тут ще дуже мало справді людського. У цьому світі панують інстинкти, і не дивно: це бідний світ, і в ньому дуже непросто задовольнити нагальні фізіологічні потреби, тут просто треба вижити. На все інше не вистачає сил. Тут немає «Я», немає емоцій саме через брак енергії на них. Тут панують голод і спрага, холод і страх, тут світ являє собою одну суцільну загрозу. «Хапай і біжи» ось що написано на воротах бежевого світу. У цьому світі живуть безхатченки, наркомани і люди з важкими ушкодженнями чи хворобами мозку, сюди можна опуститися в глибокій старості. Цей світ широко розкинувся на просторах найбідніших країн Африки та Азії.
На острові Папуа Нова Гвінея, де химерна покраяність ландшафту призвела до виникнення неймовірної безлічі мов і культур, подекуди мешкають одинаки, яких сусіди, котрі живуть родоплемінним устроєм, вважають відсталими варварами. Дійсно, адже порівняно з одинаками, які не знають, як вступити в соціальний контакт, родоплемінній лад є дуже прогресивним!
Мешканець бежевого світу не має «картини світу», він не відокремлює себе від нього, не відокремлює себе від інших людей та обєктів. Історично бежевий світ виник найпершим, задовго до появи племінного ладу коли окремі сімї змушені були виживати як мисливці-одинаки (цей світ ще не соціум, тут майже немає соціальних відносин, хоча можуть формуватися тимчасові «групи виживання»). Наразі на Землі не залишилося місць, де бежевий світ панував би постійно. Але час від часу люди самі заганяють туди одне одного в результаті воєн і невмілого (а часто злочинного) правління: Голодомор, концтабори та інші жахи. Сьогодні так живе (виживає) не більше 0,1 % дорослого населення. Не дай Боже нам потрапити у цей світ! Проте кожен з нас у своєму житті проходив через нього, хоч ми цього й не памятаємо: народившись, ми прийшли у бежевий світ, звідки незабаром благополучно вийшли у фіолетовий завдяки турботі батьків.