Ваша Святосте? обережно озвався кардинал, коли мовчанка затягнулася.
Даниїл моя найбільша надія і моє поки що найбільше розчарування.
Інокентій зітхнув і повернувся на своє місце.
Де вони зупинилися? поцікавився він.
Неподалік. Зараз вони чекають аудієнції Вашої святості.
Скільки їх?
Пятеро.
Вони тут?
Так, у залі для гостей.
Що ж, не будемо їх заставляти чекати. Через чверть години проведи їх до мене.
З цими словами Папа підвівся і зник за бічними дверима, де знаходилася тронна зала.
Коли пятеро литвинів у супроводі секретаря предстали перед Римським Папою, він сидів на високому троні у тій же білій сутані, тільки на шиї у нього висіла шерстяна широка стрічка палій. Один її кінець опускався на груди, а інший перекидався через плече на спину. На палії були нашиті декілька хрестів із чорного сукна. Голову первосвященика покривала невисока біла тіара із білої цупкої тканини з подвійною золотою діадемою.
Прибулі зупинилися перед людиною, яку вважали намісником святого Петра десятки мільйонів вірян Європи. А взагалі це була вже літня людина, стомлена життям і відповідальністю за покладену на неї місію. Вони бачили, що тіара була заважкою для нього і в буквальному розумінні, і в переносному.
Сам же Папа відкинувся на спинку трону і в свою чергу також розглядав прибулих. Усі вони були літні люди, за винятком молодого хлопця, юнака, що стояв крайнім зліва. Хоч головним серед тієї пятірки був сорокарічний здоровань посередині, чіпке око Інокентія помітило, що юнак тримається зовсім не так, як повинен підлеглий поводитися у подібних ситуаціях.
Я поінформований про мету вашого посольства, повідомив Папа.
Наперед вийшов старший, уклонив шанобливо голову і пристойною латиною сказав:
Ми прибули з посланням нашого короля Міндовга, великого князя Литовського.
Він запнувся, щось згадуючи, але кардинал Конті прийшов йому на допомогу.
Ваша Святість, підказав він.
Ваша Святість, повторив литвин.
Можу я дізнатися, як вас звати і якою була ваша дорога?
Так, Ваша Святість, похилив голову старший. Мене звати Девмонд. Король Міндовг доручив мені очолити це посольство. Зі мною прибули поважні мужі Литви Вікінтас, Вольмар і Волквін.
А хто ваш пятий попутник? поцікавився Папа.
Не чекаючи, коли його представлять, молодий чоловік вийшов наперед.
Воїшелк, син короля Міндовга, гордо відповів він.
Від здивування брови у єпископа підскочили вгору.
Мій король покладає на цю місію великі сподівання, отож послав свого старшого сина у таку небезпечну подорож, сказав Девмонд.
Я ціную це. Хіба ваша подорож була небезпечною?
Будь-яка дорога є небезпечною. Тим більше така далека. Землі ще не оговталися від нашестя орд Батия, і дуже часто на колись населених місцях можна зустріти лише голодних вовків і розбійників. На жаль, один з нас загинув у волоській землі.
Нехай Господь прийме його душу! підніс очі до стелі Інокентій.
Ми привезли Вашій Святості особисте послання мого короля, сказав Девмонд.
Він вийняв зі складок пишного одягу згорнутий пергамент і простягнув Папі. Секретар швидко подався вперед, вихопив з рук литвина сувій і став збоку.
Ми прочитаємо його і дамо вам відповідь, повідомив Інокентій, даючи знати, що аудієнція закінчилася.
Це зрозуміли і прибулі. Вони вклонилися і задкуючи віддалялися від трону. На подив Папи і кардинала Воїшелк залишився стояти на місці. А четверо його попутників, неначе нічого не трапилося, позадкували до дверей.
Коли у тронній залі залишилися лише Папа із кардиналом і Воїшелк, Інокентій запитав:
Я так розумію, що у вас до мене справа, не призначена для сторонніх вух.
Саме так, Ваша Святість, відповів Воїшелк.
Що ж, мудро, похвалив Інокентій. Я вас уважно слухаю.
Пробачте, Ваша Святосте, але я хотів би поговорити лише з вами. Справа надто конфіденційна.
Інокентій кивнув головою, і декан негайно зник за ближніми дверима.
Ось ми й самі, отож можете говорити не криючись. Я розумію, що синові короля Литви є що таїти від своїх підлеглих.
Буду відвертий, Ваша Святосте, почав Воїшелк. Великий магістр Німецького ордену охрестив мого батька і матір, але не мене. Я завжди був проти цього. Мало того, я більше схиляюся до традицій грецької віри, ніж римської. І я ніколи б не згодився приїхати сюди, у Рим.