Що ти пропонуєш? запитав Василько.
Ти, князю, перерахував королів, які перестали бути нашими ворогами і породичалися з тобою. Кинь клич, і Бела, Міндовг, Болеслав пришлють війська на допомогу.
А чи пришлють? засумнівався Василько. Батий не обклав їх даниною.
І нас ні.
Так, але вони не мають спільних земель з Ордою, підтримав брата Данило. До того ж Бела останнім часом змінив свої плани щодо Романа. Він відмовив йому у підтримці на володіння Австрією. Навіть якщо Міндовг захоче нам допомогти, він таким чином оголить свої північні землі перед Тевтонським орденом.
Та вони ж його королем зробили! вигукнув воєвода.
Ти їм віриш? Ось бачиш, і Міндовг також не вірить. І правильно робить.
Що ти пропонуєш, батьку? подав голос Лев. Бачу, у тебе вже визріло рішення.
Визріло, і давно, відповів Данило.
І яке воно?
Все те, що тільки-но сказав воєвода.
Але ж ти сам згодився, що це нереально, вставив Роман.
Нічого нереального немає, поважно відказав Данило. Можливо все, тільки треба знайти підхід.
Тобто ти хочеш підняти проти Батия суміжні з нами князівства і водночас втримати тих, хто не приєднається до нас, від спокуси захопити незахищені землі? не вгавав Лев.
Саме так.
Але це нереально! повторив Роман. Пробач, батьку, але навіть з тевтонцями у нас не мир, лише перемиря. Як ти зможеш втримати німців від спокуси?
Я їх не втримаю, але до нападу на Литву чи Польщу справа не дійде, продовжив Данило Романович. І знаєте чому? Не через раптову милість тевтонців. Для них не існує такого слова, як жалість. Мені розповідали, що у хрестовому поході тевтонці усіх вразили своєю жорстокістю щодо ворога, полонених, жінок і дітей. Хоч інших рицарів також важко було запідозрити у жалощах. Але мова не про це. Тевтонці не нападуть ні на Міндовга, ні на Болеслава з дуже простої причини: вони просто не залишать свої землі без війська.
Тоді навіщо ця розмова? запитав Шварно, який досі мовчав. Ти ж не можеш заставити Белу полюбити Болеслава, а їх обох гросмейстера!
Я ні, але є людина, якій це під силу, відповів князь.
Він не сказав, про кого йдеться, але Костянтин одразу відгадав думку князя. Безумовно, Данило мав на увазі Папу Римського.
Інокентій? Запитання Лева підтвердило, що не один лише воєвода здогадався, кого мав на увазі Данило.
Саме він.
Але ж, батьку, Папа вже відправляв до тебе своїх послів. А ти їх вигнав.
Це було шість років тому, нагадав князь. Тоді Папа хотів лише одного приєднати руські землі до Риму.
А хіба нині він цього не хоче? запитав Роман.
Хоче. Не думаю, що Папа відмовиться від свого.
Ти підеш на це?
Данило подивився на Василька, який це запитав.
Піду! Заради того, щоб вигнати з Руської землі монголів, піду. Бог дав і їхню віру, і нашу. І до недавнього часу ми були одно!
Не думаю, що бояри та навіть і холопи приймуть віру тевтонців, особливо після того, що вони чинили у Лівонії чи Пруссії.
А що наші ж таки робили зі своїми? підвищив голос Данило. Той-таки Ростислав чи Судич? Але ж нічого, забулося.
Добре, згодився Василько. Бачимо ми, що ти все продумав. Скажи, що у тебе на думці? Що ти тримаєш такого, про що ми ще не знаємо?
Данило Романович усміхнувся, розгадавши хитрий намір брата вивідати, що він тримає наостанок.
Гаразд, слухайте, згодився князь. Князь угорський повідомив мене, що Папа Інокентій видав буллу до всіх християн Богемії, Моравії і Померанії, в якій закликав їх до хрестового походу проти монголів.
Цього мало, засумнівався Василько. Що вони можуть нам дати? Лише декілька тисяч воїнів.
Це ще не все, заспокоїв Данило. Це лише початок. Бела дав мені знати, що проти татар підніметься увесь християнський світ, якщо я пристану на умови Папи.
І що це за умови?
Я визнаю верховенство Риму як у релігійному, так і у владному відношенні. Мало того, Папа передасть мені владу над усім християнським воїнством, але для цього я маю коронуватися. Інакше інші королі просто не стануть мене слухатись.
А ти?
От саме для цього я і зібрав вас тут, щоб разом вирішити, що нам робити.
У кімнаті запала мовчанка. Рішення, яке мали ухвалити присутні, було непросте. Кожен розумів ту небезпеку, на яку, можливо, наражав рідну землю у разі приходу сюди хрестоносців. У людей ще не загоїлися спогади про безчинства угорців, поляків і тевтонців; з іншого боку, монгольська навала була незрівнянно кривавішою. У той же час монголи не чіпали руської віри, до неї у них не було ніяких претензій; заступництво ж Папи Римського означало зміну деяких елементів грецької віри, невелику, але все ж зміну. І невідомо, як до цього поставиться Константинополь.