Інокентій кивнув головою, і декан негайно зник за ближніми дверима.
Ось ми й самі, отож можете говорити не криючись. Я розумію, що синові короля Литви є що таїти від своїх підлеглих.
Буду відвертий, Ваша Святосте, почав Воїшелк. Великий магістр Німецького ордену охрестив мого батька і матір, але не мене. Я завжди був проти цього. Мало того, я більше схиляюся до традицій грецької віри, ніж римської. І я ніколи б не згодився приїхати сюди, у Рим.
Хоч ці слова і неприємно вразили Папу, він, тим не менше, спокійно відповів:
І все ж ви тут.
За інших обставин мене тут би не було.
Що ж це за обставини?
Дозвольте, Ваша Святосте, я коротко опишу обстановку, яка склалася у нашій землі.
Що ж, мені буде цікаво.
Два роки тому мій батько Міндовг заснував місто на руських землях, зробив його своєю столицею, тим самим кинувши виклик руському князеві. Не знаю, що було на думці у батька, принаймні мене він у свої плани не посвячував, чи хотів він війни, чи сподівався, що князю Данилові, стурбованому появою на його східних кордонах Золотої Орди, буде не до нього, але війна почалася. І тоді батько зрозумів, що по суті воювати йому просто нічим, тим більше що навіть його власні племінники виступили проти свого дядька. А тут ще могутнє військо Данила. Щоб отримати хоч якусь підтримку хоч від когось, Міндовг і згодився прийняти хрещення від ворогів Данила, німецьких рицарів. Але замість того, щоб допомагати йому у боротьбі з Данилом, тевтонці поспішили розсипатися по нашій землі, маючи твердий намір там залишитися. Тому мій батько і помирився з Данилом.
Даниїл, перебив його Інокентій. Щось дуже часто сьогодні я чую це імя. Чи не дивно це?
Гадаю, ви ще більше здивуєтесь, Ваша Святосте, коли скажу, що тут я лише через одну причину: мене до вас прислав особисто руський князь Данило Романович.
Почуте збентежило римського єпископа. Він недовірливо подивився на спокійне обличчя юнака і зрозумів, що той не жартує.
Даниїл? перепитав він. А яке ви маєте до нього відношення?
Мою сестру батько віддав у жони синові руського князя, і я особисто відвіз її у столицю Холм.
Продовжуйте! заохотив заінтригований Папа.
Знаючи, що Міндовг висилає у Рим посольство, Данило написав вам послання і попросив мене передати його вам особисто в руки. Саме тому така пересторога щодо нашої розмови. Князь не хотів, щоб про його послання дізналися чужі вуха.
І ви згодилися? здивувався Інокентій. Як я розумію, Даниїл не є ні вашим родичем, ні, тим більше, вашим сеньйором. Тоді чому ви згодилися на цю небезпечну місію?
Ви питаєте, чому я підтримую не батька, а його колишнього ворога? Та тому, що вважаю дії Міндовга неправильними, навіть згубними для мого народу.
А Даниїл?
Руський князь встановив на своїх землях порядок. Я впевнений, що князь Данило таке ж зробить і у нас.
Даниїл ваш ідеал?
Я не думаю, що у цьому світі є щось ідеальне, відповів Воїшелк.
То ви грецької віри?
Ні.
Тоді нашої?
Ні. Я не хрещений.
Це ще більше здивувало Інокентія.
Так, незбагненні шляхи Господні, сказав він. Послання у вас?
Замість відповіді Воїшелк вийняв з-під поли пергамент, скріплений печаткою на шнурку, і подав папі. Той з цікавістю розглянув зображення на печатці, звичним рухом розламав сургуч. Залишивши Воїшелка без уваги, Інокентій заглибився у читання адресованого йому послання. Він не міг не відзначити вишуканий стиль написаного каліграфічним почерком листа. Латина далекого писця була бездоганною. Інокентій не знайшов жодної помилки. Зрештою, не до правопису зараз. Руський князь повідомляв римського єпископа про те, що заради великої мети визволення руських земель від золотоординського іга він згоден прийняти від Інокентія корону і віддати себе разом з усіма підданими під опіку римського престолу.
Прочитавши послання до кінця, Інокентій відчув, як приємна тепла хвиля заповнює його тіло. Ось вона, мить тріумфу! Дійсно, незбагненні Твої помисли, Господи! Може, так і треба було тоді, сім років тому, зазнати гіркоти поразки, щоб солодшим здавався смак перемоги.
Інокентій відірвав погляд від такого приємного йому тексту і подивився на мовчазного Воїшелка. Королевич стояв спокійний, неначе те, що відбувається, його зовсім не стосується.
Мені приємно читати ці рядки, зізнався Папа. Гадаю, що князь Даниїл розраховував саме на таку мою реакцію. Хочу запитати. Що далі? У листі немає ні слова про відповідь.