Делия Стейнберг Гусман - Філософія для життя. Пізнати себе краще стр 5.

Філософія для кращого життя

Наші ідеї вартісні, якщо вони позитивні та обґрунтовані для нас та для інших, якщо ми можемо поєднати їх з кращими почуваннями, аби потім застосувати, як належить. Чиста ідея, без почування і без подальшої дії, приречена на фіаско.

Повсякденне життя свідчить, як важко буває зреалізувати те, що ми думаємо; ми воліємо лишатися при своїх мріях або, радше, сновиддях, притлумлюючи таким чином наші бажання і уникаючи зусиль, яких потребує кожна ідея, аби стати конкретною реальністю.

Треба розуміти те, що ми вивчаємо, тобто, видобувати з книжок ті ідеї, які можуть нам прислужитися, особливо коли ми сприймаємо їх як вартісні й доконечні. Треба вчитися діяти, щодень помилятися і знову радо торувати новий шлях. Але, над усе, попри помилки та розчаровання, треба щось робити, щось урухомлювати в собі і в світі. Все інше не Філософія, а ментальна гімнастика. Раз у раз питайся в себе, чого ти вчишся і що знаєш; усвідом, що робиш, і зможеш собі відповісти.

Студіювання та читання, навіть обдумування прочитаного і вивченого замало. Треба вміти діяти згідно з інтелектуально осягнутим, а всяка дія потребує поступового вироблення навички аж до досконалості. Щоб успішно зреалізувати себе, потрібна впевненість у собі; не відступати перед труднощами, ніколи не сумніватися в успіху задуманого. Навпаки, треба реагувати рішуче й охоче на нові вимоги життя і розглядати їх як важливі, бо вони того варті; набутки, як природний наслідок, не змусять на себе чекати.

Ментальна допитливість це звичайне поверхове і несуттєве подразнення, натомість потяг до знання разом з гарячим і рішучим серцем вартує більше, ніж пустопорожня велемовність. Потяг до знання і рішуче серце являють себе своєрідно: не покладаючи рук і не зневіряючись, докладаючи стільки зусиль, скільки необхідно, повертаючись до своїх помилок і виправляючи їх, повторюючи свої дії до певної досконалості.

Ідеї, якщо вони недостатньо тривкі, невдовзі помирають. Як і люди, вони народжуються і помирають. Та й ідеології, як вивчення, поглиблення та розвинення ідей, помирають, як і все. Не помирають ті, що живуть ідеями, ті, що втілюють їх у тій чи тій формі на різних етапах Історії. Маємо вчитися цінувати більш вагомі, більш тривкі ідеї, а також пильнувати, щоб ті ідеї, що помирають, поступалися місцем новонароджуваним, які, власне, колись вже існували в іншому вбранні і за інших обставин. Чи не те саме відбувається з людьми і з самим життям.

Вироблене у плані ідей та образів має у тій чи тій формі втілюватися в конкретні справи. Хай результати і не будуть оптимальні й остаточні, найважливіше упевнитися, що ми спроможні перетворити думку на ефективну дію.

Між мріями та реальністю існує така сама дистанція, як між ідеями та діями. Мрії та реальність це дві шальки терезів, що мають зберігати рівновагу, аби йти життям з меншими стражданнями, якомога рідшими невдачами, а, навпаки, з більшою приємністю і перемогами.

Легке це те, що мені вже належить, а важке це те, що я маю здобути.

Про те, як долати проблеми

Проблеми існують не для того, щоб розчавити нас, а для того, щоб випробувати нашу здатність до спротиву. І якщо повсякчасно не прагнути вперед, навіть за найскрутніших обставин, то страх, а відтак і зневіра в собі, дедалі зростатимуть.

Кожна проблема має свій розвязок, тож його треба шукати. Та не варто сподіватися на досконалий і остаточний розвязок. Довершене й вивершене не для цього світу. Існують більш-менш вдалі розвязки, які уможливлюють подальший шлях; надалі вони можуть поліпшуватись або варіюватися мірою появи нових проблем неуникна річ у школі життя. Але треба робити спроби, треба докладати власних зусиль, треба зважитися на перший крок і не відступати після невдач. У навчанні, як і в будь-чому, не обійтися без спроб, помилок та корекцій. Але яка то втіха відчувати, що ми таки можемо, що наші невеликі приспані спромоги починають себе являти! Я можу, можу!  це те, що ми маємо раз у раз собі повторювати, щоб дати вихід природнім людським потенціям.