Молодиця вигулькнула з-за дверей, розвела руками.
Займайте чергу, порадила.
Хто тут крайній? брів Славко вздовж натовпу.
Я, важко вичавив зі впалих грудей зівялий чоловічок. Сідай, хлопче, вказав на травичку на моріжку.
Нічого було робити присів Славко край людської черги.
Чоловічок тим часом пробухикався й заходився виливати Славкові своє горе, мовби репетирував виступ перед Євтихією.
Лопотів і лопотів про невірну дружину, гірку долю дочки, котру ошукав коханець, про капосних сільських людців, які позбавили нещасного бідаку останнього, що мав велосипеда.
Євтихія підкаже, я знайду лісапєта, займався, жеврів надією.
А що, вона може? плюхнувся в словесну річку зівялого Славко.
Та це найпростіше, що вона може, прицмокнув чоловічок. На злодія вказати це для неї, як нам примяти цю траву.
А ви звідки знаєте? цікавістю проймався Славко.
Чоловічка знову прорвало з бурхливого потоку його слів випливала жахна й велична водночас картина втратою ним замолоду коханої, яку тоді ще молода Євтихія зуміла віднайти; і, навіть більше того, вказала спосіб, як обскубти з дороги коханої репяхів-пройдисвітів, з котрих тій однак олії щастя не вцідити, аби натомість вдарувати себе її єдине щастя.
То ви ж недавно жалілися на невірну жону, ледь не розсміявся Славко, невже щастя було таким коротким?
Не послухався я Євтихії, розхлипався чоловічок, не пішов за коханою, в іншу вкляк. А Євтихія казала знайдеш іншу, половину себе згубиш. Ти, хлопче, як уже до матінки Євтихії добєшся, ти все перед нею розказуй, не ткнись у одне, з чим ідеш. Життя штука, знаєш, як гармошка, з багатьма клавішами, не тицяй на одну, дай матінці всі, хай промацає. Згодиться, я тебе запевняю, згодиться.
Нащо мені всі клавіші перемацувати, як у мене одну заїло, не погодився Славко. Злодійство трапилось у моїй хаті, воно одне мене бентежить інше ж усе в мене в злагоді.
Не скажи, аж захлинувся чоловічок. Раз зацупили в тебе з хати гроші
Персня, перебив Славко.
Не важливо, продовжував чоловічок, важливо інше перстень той не сам пішов у світ, наче старець-сіроманець, хтось його поволік. Одна справа, як той хтось злодіяка одвічна, на весь вік у злодійстві втоплена
Та яка там злодіяка, обурився Славко, хата не зламана, все ціле, брали річ тихо й мирно, по-свійськи
Тим паче, розпатякував чоловічок, означає це, що, крім украденого персня, є й інша проблема в тебе ненадійні товаришочки, ненадійні дівчатка. Хтось до тебе в серце вліз, парубче, а зі свого серця замка не зняв, душі тобі не відкрив, більше того, щиру дружбу вашу лопатою горне до свого засіка, ніби зерно з комори багатіє хтось на твоїм серці, а ти клякнеш. Отож і кажу розклади перед матінкою Євтихією всю свою ношу, аби перебрала, гляди, не тільки персня знайдеш, а й спокій у житті, струсивши незнані досі проблеми. Воно ж видно, сам у догадках бєшся, а мислію переступити за горизонт уявлень боїшся. Не втішайся дружбою, хлопче, втішайся правдою. Бо дружба рівняє багатих з багатими, а бідних з бідними, правда ж рівняє всіх.
І чого це у вас таке викривлене поняття про дружбу? не погодився Славко. Багаті з багатими, бідні з бідними Не так це.
А що, з бідаками водишся? аж припіднявся чоловічок.
Славко поміркував мить.
У мене кохана з бідних, то й що? випалив. Для мене й Тані немає значення, які в нас родословні, бо наші серця ангели так крильми звязали, що кріпша будь-якого дроту вязь та, жодним забобоном її не розірвати.
Може, й так, хитнув головою чоловічок. Я ж не матінка Євтихія, мені світ темна пелена. А тобі, хлопче, видніше Але раджу ще раз, питай у матінки Євтихії все, бо кожне її слово прожектора промінь; як би тобі не ясніло в світі, а зблисне промінь однак ще ясніше стане. Їй-бо.
Та й умовк, прокашлявшись, недавній балакун. Більше й слова не зронив. Та Славко й не наполягав тут Тані дві доби вже не бачив; повіки стулить кохана перед очима стоїть; вдивлявся в образ рідний Славко, вдивлявся та й задрімав на травичці.
Ну, слава Богу, пора, прорипіло поряд, склюнувши Славків сон.
Відкрив Славко очі зівялий чоловічок, обтрусивши штани, станув за дверима Євтихіїної хати.
«О, вже й моя черга», аж повеселішав Славко.
Пулюй! по якімсь часі загриміла Євтихіїна помічниця, висунувшись з-за дверей. Є Пулюй?