Михайло Нечитайло
ДРІТ
Дріт
Очікування неминучого дощу серед нестерпної засухи непевне заняття. Бо радість дощ рятівний, мовляв, іде вмить може змінитися жахом урагану, градобою, руйнуванням усього і вся, де серед посвіжілого повітря стовбичиш ти розгублений і розчавлений з єдиною думкою най би вже краще стояла нестерпна, але тиха та спокійна спека.
Славка Пулюя чекала така радість, така радість вилупитися пташеням хотілося з яйця, аби наново узріти цей прекрасний світ.
Славко і Таня малися йти на бал. Славків «предок», місцевий меценат, влаштовував тії бали, як знак для довколишнього плебсу про приналежність роду Пулюїв до аристократичних виверхів.
Таня з плебсу. Донька слюсаря з радіомеханічного заводу та прибиральниці міської автостанції куди вже нижче в низи.
Але То Славків батько, відколи почав рахувати долари не купюрами, а пачками, раптом поділив світ на дві площини білокістяну й чорнопорепану. А Славко, студент студентом, ото хіба що при власній хаті, до тих поділів ще чи не доріс, чи не вколотився в їх сутність виокремив з чорнопорепаних світів собі Таню; й так у неї вкипів, так уплівся в її очі, в коси влип, у стан завився, що де б не йшов, на що б не зирив спершу перед очі ставала Таня, а вже потім з-поза неї проступав світ.
Мати бундючилася:
Не рівня.
Батько поблажливо гладив вуса:
Байдуже, хай зібє оскому на простих сирах, аби до вишуканіших зі знанням справи підступав.
Таня не сир, виділився гнівно син. Вона любов моя одна. І я її по ваших світорозподілах рвати не збираюся.
Хай молодість пошкварчить, хай, мружився батько, самовдоволено склавши на пузі руки.
Не рівня, шипилася мати, відчуваючи в синовім коханні загрозу зведеному в аристократи роду Пулюїв.
Славко тікав від «предків» до своєї хати, бо знав одне яких би аристократичних верховіть не сягав рід Пулюїв, Таня вже вписана до скрижалей того верховенства. Звідки б не була родом, з яких би низів не клюнулась у світ, а коли вже є на землі, є одна така, коли вже в душі, що й не знайдеш душі поза нею дорога її одна, та ж, що й у Славка. Що б там не дув собі у вуса батько, як би не гнівалася мати Таню скорчувати зі Славкових шляхів їм не під силу, бо немає сили над коханням, якщо кохання всесильне.
Підеш на бал? запропонував Славко Тані.
Та зашарілася, чи ж годна я на бали
Таню! аж підскочив. Та ти для мене найкоштовніша діадема в короні світу, чим ти переймаєшся, гожістю до балу?!.. Та що той бал?! Танцюльки, грація серед залу. А ти діадема!
Бачив аж горіла дівчина балом. Але відмовлялася йти навідріз.
Лише наступного дня дотумкав. Персня, дідом, засновником знатного роду Пулюїв, дарованого, на палець зодягнув Славко Пулюй, перед дзеркалом коштовною окрасою хизуючись і дотумкав.
Господи! за голову вхопився. А в чому ж Тані на бал іти? Не в джинсах же, не в кофтинці, хай і нарядній, не в платтячку благенькім.
До вечора поклав перед Танею дароване їй бальне плаття.
Ось, усміхався, і якщо ти зараз знову віднікуватимешся від балу, я роздягну тебе й себе, скручу нас дротом і хоч так, але ми зявимося на тім велелюднім балу.
Не треба дроту, цілувала, Славку, милий, не треба дроту. Що той дріт, як нас янголи звязали крильми.
І ось збігли декілька днів і прийшов час балу. Жаданого балу, на якім Славко нарешті постане в супроводі своєї нареченої прекрасної, чарівної, незрівнянної. Хай заїкнеться тільки хтось про розкреслювання світів на гожі й негожі, хай посміє булькнути дурисвітську нісенітницю про нерівню чи викривлення роду, коли поряд Славка стоятиме не хто інший, як сама принцеса в усій красі, з яких би світів вона не явилася принцеса!
А побіля принцеси й самому вартує виліпитись у принца. Чорний фрак, метелик, стилізована зачіска ще один штрих доточити, й вилитий принц. Дідового персня бракує на руці для підтвердження приналежності до королівського роду Пулюїв.
Дістав Славко заповітну коробочку, відкрив а де це перстень? Ні сліду, ні знаку тільки коробочка, як глум, у руках. Славко туди, Славко сюди ні, немає персня. Ні слідів погрому в квартирі, ні слідів злому на дверях а персня катма.
Аж світ потух в очах. Адже дідів дарунок той перстень, адже дорогезний аж до зашпорів, сльози бризнули з очей хто посмів поцупити, як, чому?