Делия Стейнберг Гусман - Сьогодні я бачила стр 6.

І, врешті-решт, він опинився у великому рабстві Бідолашний хлопчина, що мріяв про абсолютну свободу, про дух, що уникає пут матерії, про пізнання нових незнаних світів у царині уяви, набув залежності від конкретної і доконечної для осягнення всіх тих свобод хімічної речовини. Йому лишився якийсь крок до фізичної, психологічної та моральної проституції, адже він хотів бути вільним за всяку ціну. Тим часом він живе у власноруч побудованій вязниці, залежний від добровільно набутої потреби, від нижчого й темного світу, де сходяться всі ниці пристрасті.

Юнак нагадував мені ганчіряну ляльку Він переходив вулицю, не звертаючи уваги на автомобілі та розпачливі сигнали водіїв. Руки йому теліпалися, а очі нічого не бачили. На устах блукав сумний чи то дурнуватий осміх. Певне, міркував,  якщо він ще здатен міркувати,  як то ще трохи уярмитися для того, щоб «визволитися».

Я дивилась на цього підстаркуватого юнака, і мені стало сумно. Власне, засмутилася я не тільки з приводу так званих «заказаних плодів» чи складних молодіжних проблем. Мені стало сумно через усе безталання, уособлене в цьому бідоласі, через усі спалені мрії, через змарновану енергію. Прикро, що молодим людям так важко знайти свій шлях у житті. Мене засмутила ця людина, яка не вірила ані в Бога, ані в кого, а втім, безмовно благала про допомогу, як та дитина, що заблукала в темряві.

Мені завжди треба побачити, щоб зрозуміти. Але тепер я звернулася з молитвою до Бога, щоб він відвернув мої очі від такого прикрого видовища Лише на мить піддалась я егоїстичному почуттю, і нараз усвідомила, що для того, щоб більше не бачити страждання, слід віднайти його причини.

Для того я маю обмаль скромних засобів: своє слово, своє перо, але офірую їх зі щирістю молодості, знаючи шляхи визволення, які не ставлять пастки тілові, а навпаки, дають душі крила.

Гіпі

Сьогодні я бачила гіпі

Мені здалося, що я бачу тінь з далекого минулого. Проте, якщо подумати, ще недавно рух гіпі був на злеті. Я знала, що час своїми циклічними іграми спричинює виникнення і зникнення світів, але гіпі, якого я бачила сьогодні, змусив мене застановитися ще й над тим, як швидко, немов у вирі, спливають нині ці цикли, пришвидшуючи рух стрілок цивілізаційного годинника.

Цей гіпі з довгим скуйовдженим волоссям, у благенькому, зумисне витертому вбранні, уособлював живий протест Але не той протест, що постає з ідеї гіпізму. Десь глибше прозирав протест нездійснених змін. Це був протест поразки, малоконструктивної ідеї, яка не змогла змінити світ і тепер згасає як звичайнісінька мода.

Коли зявились перші гіпі, і їх було нетрохи, коли по всіх усюдах тисячі молодих людей обрали такий спосіб самовираження, існувало багато речей, проти яких варто було протестувати. Молодь, яка прагнула чистоти й автентичності, мала радикально змінити зужиті ідеї та звичаї. Нещирій, поверхневій моральності вона протипоставила нові, шляхетні вартості. Забруднення довкілля у містах вимагало повернення до лона природи; анонімність механізованої праці пріоритету особистого зусилля: хай то буде якась саморобка чи оригінальна абищиця; на зміну мистецтву, яке втратило своє високе призначення або стало малозрозумілим, приходило ремісництво; саме вбрання цього віджилого світу було відкинуто, натомість утвердився новий «однострій» однострій «бідака»

Так, гіпі справді хотіли змінити триб життя, але, певне, не завважили, що зміна це не тільки руйнування старого, віджилого ладу, а й запровадження нового, вартного і тривкого. Ще раз хибне тлумачення свободи стало на заваді цілком здійсненній мрії На вівтар «свободи» було покладено системи, організацію, зобовязання, і кожен робив, що йому заманеться Але гіпі, котрого я бачила, не може претендувати на уособлення всіх гіпі. Вони були різні і сповідували різні погляди настільки складні й суперечливі, що від них лишився тільки загальний заклик до протесту. Протесту проти вся і всіх.

Щось змінити так і не вдалося Врешті-решт, довколишній світ великий і могутній увібрав в себе «дорослих гіпі», а деяких, навпаки, рішуче відторгнув через їхню не тільки психологічну непристосованість, а й тяжкі фізіологічні вади, спричинені, як правило, наркотиками.

Отож гіпі, котрого я бачила, не можна назвати щасливим і життєрадісним. Це мандрівне уособлення вічного протесту задля самого протесту. Його зернята добрих ідей, прагнення автентичності, мрія про життя серед братів, що діляться останнім, любов до природи сьогодні викликає тільки поблажливу усмішку. Історія взяла своє, і гіпі не мали успіху. Ось тобі й увесь протест. Суспільство лишилося зі своїми старими виразками.