Я певен, панство, що ви чували про святого Губерта хороброго патрона мисливців і лучників, а також про благородного оленя, який постав перед ним у лісі зі святим хрестом між рогами. Щороку в товаристві з іншими мисливцями я сумлінно віддаю шану та хвалу цьому покровителеві полювання. Разів сто я мав нагоду бачити того оленя то намальованого у церквах, то вишитого на гербах лицарів. Як чесний і правдивий мисливець не беруся стверджувати, чи такі олені з хрестами жили тільки в старовину, чи існують також у наші дні. Але ось що трапилося мені бачити.
Одного разу, коли я на полюванні вже вистріляв усі свої набої, враз переді мною наче вигулькнув із-під землі чудовий олень. Стоїть і дивиться на мене, ще й так сміливо, ніби знає, що мені нічим у нього стріляти. Та хіба я міг проґавити таку здобич?! Отож, я зарядив хутенько рушницю порохом, a замість шроту досипав до нього жменю вишневих кісточок, швидкома зірвавши з дерева, що росло поруч, і зївши кілька ягід. Цим зарядом я вистрілив у оленя і вцілив йому просто в маківку між рогами. На якусь мить приголомшений звір похитнувся і впав, одначе враз схопився на ноги і гайнув щодуху поміж хащі.
Якось за рік чи два полював я знову в тому лісі. І тут уявіть собі! Біжить попри мене красень-олень, а в нього між рогами розкішне вишневе дерево футів десять заввишки. Отоді пригадав я свою давню пригоду. Після першої нашої зустрічі я цілком справедливо вважав цього звіра своєю власністю, тож цього разу без зайвих роздумів вклав його на місці влучним пострілом.
Отже, крім чудової оленини, я одержав ще й десерт, бо ж дерево було рясно вкрите такими смачними червонобокими вишнями, що кращих я доти й не куштував.
Хто зна, панове мої, можливо, якийсь преподобний Немврод настоятель монастиря чи єпископ, палкий мисливець отак і прикрасив хрестом між рогами оленя святого Губерта Адже духовні мужі споконвіку славилися мистецтвом оздоблювати чужі лоби, та й тепер старанно підтримують цю славу. А вправний мисливець у вирішальну хвилину не добирає засобів і ні перед чим не зупиниться, воліючи отримати ласу здобич. Знаю це з власного багатющого досвіду, бо ж сам не раз піддавався таким спокусам. У які халепи я втрапляв через оцю пристрасть, годі й збагнути!
* * *Наприклад, як вам сподобається ось хоча б така оказія?
Якось у Польщі я так захопився полюванням, що й незчувся, як почало сутеніти. Ліс ураз проковтнула темрява ні тобі світла Божого в небі, ані пороху в порохівниці! Розвернувся вже я, щоб іти геть, аж бачу вивалює з лісової гущавини страшенний ведмідь із роззявленою пащекою і суне простісінько на мене. Дарма обмацував я спритними пальцями свої кишені в надії надибати залишки пороху та свинцю.
Мені попалися під руку тільки два запасні кремені для рушниці, які узяв про всяк випадок. Схопив я одного кременя і з усього розмаху жбурнув його ведмедеві у роззявлену пащу так сильно, що камінчик залетів просто йому в горлянку. Не вельми втішений моїм частуванням ведмідь почав розвертатися до мене задом, воліючи втекти, і став навкарачки. Цим моментом я скористався, щоб іззаду поцілити другим кременем йому в нутро. Кинутий з такою самою вправністю камінчик не тільки потрапив за призначенням, а й у широчезному ведмежому пузі з усієї сили стукнувся об перший. Пролунав гучний тріск, блиснув вогонь, і звіра розірвало на кавалки.
Кажуть, удало наведений аргумент a posteriore[1], який до того ж влучно зіткнувся з аргументом a priori[2], з таким самим успіхом розривав ущерть багатьох запеклих науковців та філософів із ведмежими манерами. Що ж стосується мене, то хоч я й вийшов сухим із води, однак, не волів би вдруге таке пережити або здибатися знову з ведмедем, не маючи при собі інших засобів оборони.
Утім, така вже, мабуть, моя доля найстрашніші та найлютіші хижаки нападали на мене саме тоді, коли я не мав змоги дати їм відсіч, ніби вони здогадувалися про мою беззахисність завдяки своєму звірячому чуттю.
Так, одного чудового зимового дня на полюванні я відкрутив був кремінь від своєї рушниці, щоб трохи його нагострити. Щойно я це зробив, як поруч залунало пронизливе ведмеже гарчання. Озираюсь а кудлате чудовисько вже от-от накинеться на мене! Єдине, що придумав я зробити для свого порятунку, хутко видертися на найближче дерево. Та й тут мене спіткало лихо: коли я видряпувався на дерево, з моєї руки вискочив мисливський ніж. Тепер мені нічим було закріпити тугий гвинт рушничного кременя. А ведмідь уже зупинився під деревом і люто зиркав на мене, тож я мусив готуватися до нападу в будь-яку мить.