Він із злістю подумав про жінку: «Чого вона не йде в хату? Чого возиться так довго?» І голосно вилаявся. Потім одчинив двері й погукав:
Доки будеш там? Чуєш?
Та йду вже!
За дві хвилини Сонька увійшла в хату й спитала:
А світло чого не горить?
А я почім знаю, де в тебе гас стоїть, буркнув Кметь і знову пішов до ліжка.
Сонька засвітила каганець і сіла латати кофту. Потім вона подивилась на чоловіка й спитала, скидаючи очі:
Чого ж ти не лягаєш?
Кметь одвернувся до стіни й мовчав.
Кажу, чого не лягаєш?
Кметь і очей не підвів. А Соньці байдуже шиє.
І здається Кметеві, що вона й шиє якось образливо, не так, як люди. І вигляд у неї надто вже світлий, бадьорий і життєрадісний. Почував Кметь, що підступає йому щось до горла, і хочеться йому підійти до Соньки і вдарити її.
Під полом зацокотів цвіркун. В кімнаті стало ще тихше. Лише розмірене жінчине дихання тривожило сірий, півтемний спокій. Зрідка за вікном шумів тротуар.
Отже, він обовязково її вдарить. Це буде так несподівано, це так приголомшить Соньку! І справді, за девятнадцять років він навіть не замірявся на неї. Кметь подивився на жінку і глухо промовив:
Що ти робиш?
А твоє яке діло? спокійно сказала Сонька.
Таке діло, що люди до свят готовляться, а ти з єрундою розважаєшся.
Що з тобою? здивувалась та. Чого тобі треба?
А того треба, що в людей свято пройде святом, а в нас і на перший день черствим хлібом давитись прийдеться.
Жінка нічого не розуміє.
Відкіля це ти взяв? Я ж одержала святкову пайку.
Одержала! кинув іронічно Кметь. Цим нагодуєш!
Сонька рішуче не може зрозуміти, чого від неї хоче чоловік. Рухи їй нетерплячі, очі заблищали. Вона положила кофту, підійшла до столу і спокійно спитала:
Ну а де ж більше узяти?
Кметь мовчав.
Ну, кажи ж, де? Я піду дістану!
Люди дістають, значить, можна! кинув Кметь.
Сонька сплеснула руками:
То ж люди, а то ми. Люди знаєш, як дістають? День робить, а десять спекулянчить. Може, і мене поженеш туди? Як по-твоєму: і я буду шльондати по вагонах?
Кметь цілком погоджується з жінкою. Та почуває він, що підійшов якраз той момент, коли можна підвестись і, зціпивши зуби, замахнутись на Соньку.
А чим же ти краща від людей? задерикувато кинув Кметь.
Що ти, розуму тронувся? скрикнула Сонька. Хто тобі дав право мене в курви приписувати? Прошу: «чим краща»? А тим краща, що не поїду я таскатися по станціях.
Кметь став біля столу, його гострі очі дивились униз, брови йому піднялись стрілками до чуба, а по смуглявих щетинистих щоках проходили нервові зайчики.
А як заставлю? Що скажеш? і він зціпив зуби.
Сонька здвигнула плечима:
Не задавайся! Все одно діла не буде.
Чого ж це? Може, в «совіт» подаси жалобу? сказав Кметь і усміхнувся.
На чорта мені твій «совіт» здався! Не буду спекулянчити от і все.
Кметь одійшов до дверей і, вийнявши з кишені кисет, почав крутити цигарку. Та знову згадка про те, що Сонька може так чи інакше пошкодити його справі, знову ця згадка викликала лють, і тоді він кинув задерикувато:
З кофтами возжається! Нема того, щоб діло робити.
Але Сонька вже мовчала. Вона раптом зрозуміла, що з чоловіком діється щось неладне.
Кметь скрутив цигарку. Він не запалив її і тільки тримав у тремтячих руках. Так пройшло декілька хвилин. Раптом він рішуче пішов до жінки й крикнув:
Вставай!
Сонька від несподіванки мало не підскочила.
Що таке? і поставила на нього свої широкі здивовані очі.
Вставай, кажу!
Та встала ж! розгублено бурмотіла жінка, нічого не розуміючи. Кофта впала додолу, а червоне обличчя враз їй зблідло.
Кметь, як шуліка, дивився на Соньку своїм гострим поглядом і думав: «зараз ударю». Але рука не підводилась, ніби її паралізувало.
В цей момент хтось завозився в сінях. Жінка почула це, і одразу ж їй одійшло.
Що ти, збожеволів? сказала вона й нахилилась по кофту.
Але Кметь вмить розмахнувся з усієї сили й спустив кулака на нахилену Соньчину голову. Удар не досяг цілі, і кулак зачепив тільки хустку. Кметь не вдержав рівноваги і ледве-ледве не впав на підлогу.
А в кімнаті вже стояв цибатий хлопець і здивовано дивився на Кметя. Очі йому теж блищали, і на матовім молодім обличчі появились червоні плями. Він держав в одній руці долото, а в другій кошик із недоїденим шматком хліба.