Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства завершується формуванням певної моделі, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних звязків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів.
У перекладі модель (фр. modele; італ. modello; лат. modulus міра, зразок, норма) має багато варіантів тлумачень, серед яких, на наш погляд, найбільш цікавими є:
1. Зразок конструкції чогось.
2. Відтворення предмета у зменшеному або збільшеному вигляді (див. також макет).
3. Схема, зображення або опис якогось явища чи процесу у природі та суспільстві.
4. Формалізована та представлена системою рівнянь система взаємозвязків економічних явищ.
В економічному житті суспільства модель виступає не лише результатом існування певної концепції розвитку, аналогом системи звязків, яка може реально існувати в разі вдалої реалізації провідного задуму певних субєктів політичної та господарської діяльності, але й засобом, формою передбачення тенденцій подальшого, більш віддаленого функціонування та розвитку того чи іншого обєкта. Можливості такого використання моделей економічного розвитку значно зросли з появою математичних, числових методів виразу економічних взаємозвязків, що дозволяє визначати та прогнозувати різні можливі, за даних умов, варіанти становлення, функціонування та розвитку окремих змінних елементів моделі.
Економічні моделі розрізняють за ознаками мети їх конструювання, функціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Існують, наприклад:
моделі прогностичні, імітаційні (дозволяють оцінити наслідки якоїсь дії), оптимізаційні (створюються з метою пошуку найкращих комбінацій для досягнення однієї або декількох цілей);
моделі мікроекономічні та макроекономічні різного рівня: глобальні, що охоплюють економіку в цілому та секторальні;
моделі квартальні, річні, середньо- та довгострокові;
багатонаціональні, з інтегрованими операціями для економічного моделювання, моделі для прогнозування розвитку світового господарства, що враховують, зокрема, динаміку потоків торгового обміну;
регіонально-національні моделі, які забезпечують прогнози на основі інтегрованого аналізу національних та регіональних проблем [3, с. 218, 230].
Звичайно, на відміну від вищезгаданих, моделі, структура яких містить не лише односутнісні економічні елементи, а й такі, що окреслюють структури інших систем, у їх взаємозвязку із системою економічною, сформувати навіть у найбільш абстрактному теоретичному вигляді набагато важче. Такі моделі є менш стійкими, зазнають більш значного та складного впливу з боку змінних внутрішніх і зовнішніх чинників, характер визначеності та можливості визначення яких менш прогнозовані, отже, не піддаються безпосередньому впливу та корегуванню. Водночас розуміння суті обєктивних ринкових та соціальних законів, дотримання яких забезпечує цілісність та поступальний характер розвитку метасистем, дозволяє й у даному випадку визначити найбільш характерні риси оптимізуючої структури моделі, на основі якої стає можливим формування системної економічної політики, реалізація цілей якої у процесі господарської та інших видів діяльності забезпечує реальні позитивні (кількісні та якісні) зміни у суспільстві, у становищі більшості його окремих субєктів.
РезюмеЖодний елемент (зокрема й людина) соціальної (економічної) системи не може знаходитися поза звязком із величезною кількістю інших елементів, складових. Види, форми, типи звязків можуть мати найрізноманітнішу спрямованість, по-різному проявляти себе у часі, просторі, по-різному впливати на організацію суспільного виробництва, хід та результати суспільного відтворення. За цих умов головними завданнями дослідників економічних і господарських систем є насамперед визначення ключових, стійких і довготривалих звязків між певними економічними явищами та процесами, між субєктами економічної діяльності, аналіз змісту і характеру впливу таких звязків на можливості залучення до створення певної сукупності товарів і послуг основних субєктів економічного життя, наявних ресурсів та формування на цій основі конкретних завдань економічної політики, інструментів її реалізації.