У процесі індустріалізації почало формуватися і ядро сучасних розвинених країн, насамперед європейських і північноамериканських (напередодні Другої світової війни, наприклад, США, Велика Британія, Німеччина та Франція, маючи 8 % території та 15 % населення капіталістичного світу, зосередили понад 70 % його промислового виробництва), які використали конкурентні переваги індустріалізації щодо прогресивних змін у структурі економічної системи, чинників динамічного зростання продуктивності праці, політичного укладу та військових можливостей для зміцнення та закріплення своїх позицій у системі міжнародного поділу праці і таким чином забезпечення умов подальшої трансформації капіталістичного суспільства. Якісні зміни у структурі народного господарства та в економічній системі капіталізму були зумовлені також тим, що процес індустріалізації носив системний характер, охоплюючи не тільки промисловість, але й сільське господарство та сферу послуг. Зокрема, швидка індустріалізація промисловості зумовила необхідність заміни матеріально-технічної бази аграрного сектору економіки, що, безперечно, послужило основою системних змін не тільки у технологіях виробництва сільськогосподарської продукції, але й у характері та змісті праці, системі відносин власності12.
У силу обєктивних закономірностей розвитку капіталізму, якісна трансформація продуктивних сил та соціально-економічних відносин в аграрному секторі почалася значно пізніше, ніж у промисловості. Повязане це насамперед з особливостями відносин власності, що склалися тут, отже, співіснуванням інститутів та елементів різних економічних систем (до традиційної включно), відсутністю достатньої кількості капіталів та, до певного часу, інтересу з боку промислового капіталу. Фактично масова активізація процесів індустріалізації аграрного сектору економіки розпочалася вже у ХХ ст., спочатку у США, Канаді, Великій Британії, Новій Зеландії, а згодом, у 1950-х рр., у європейських країнах.
Важливим чинником спрямованості та якості трансформаційних процесів у народному господарстві окремих країн та в економічній системі капіталізму індустріалізаційного циклу її розвитку стало географічне розташування країн, отже, приналежність їх до певної культурної, політичної, конфесійної традиції тощо. Зокрема, при усій різнобарвності процесів і політики індустріалізації народного господарства та формування індустріального суспільства у Європі (а різниця між окремими країнами часто-густо дуже суттєва, варто згадати в цьому плані Велику Британію, Німеччину, скандинавські країни, Італію тощо) вже у другій половині ХІХ ст., у процесі та на основі потреб індустріалізації, почали формуватися інституціональні основи майбутнього єдиного економічного простору: теоретичні концепції розвитку економічної системи капіталізму, господарсько-правові норми, елементи, по суті, єдиної інфраструктури, виробнича, наукова, технічна, фінансова та інші види кооперації, спеціалізації та інтеграції національних господарств окремих країн, система менеджменту та наукової організації праці тощо.
Саме епоха індустріалізації стала основою виникнення та швидкого розвитку нових форм концентрації та централізації капіталу як у виробничій, так і у фінансовій сфері. Це стосується таких ринкових інституцій, як акціонерний капітал та акціонерні банки, вивіз капіталу та іншого. У короткі терміни в Європі було побудовано понад 4,5 тис. км залізниць, створений океанський флот, перед початком Першої світової війни на країни Європи припадало понад 61 % вартості світового імпорту та 55,2 % світового експорту, вивіз європейського капіталу складав 40 млрд дол., або 88 % загальносвітового потоку (тоді як доля США лише 7 %), із яких близько 14 млрд дол. були вкладені у самій Європі. Зокрема, наприкінці ХІХ ст. зовнішні інвестиції складали 45 % усіх інвестицій у Швеції, 40 % в Італії, 1/3 у Норвегії тощо.
Як зазначають дослідники, на іноземних інвестиціях зросли електрохімічна та електрометалургійна промисловість Норвегії, виплавка сталі в Росії, електротехнічне машинобудування Угорщини, добувна промисловість Швеції, Німеччини, Іспанії, Португалії. Вивіз капіталу не лише сприяв індустріалізації народного господарства окремих країн і, зокрема, країн Європи, але й появі транснаціональних корпорацій, дифузії технологій і менеджменту в країнах поза межами самої Європи, закладаючи таким чином підвалини трансформаційних процесів у середньо- та слаборозвинених країнах, сьогоднішніх процесів глобалізації світової економіки та суспільства.