Позабивавшись у кутки, схлипували залізничні службовці. А знадвору до залу зазирали крізь ґрати тарасконці й вигукували:
Хай живе Тартарен!
Нарешті вдарив дзвін. Під склепінням розлігся глухий гуркіт і пронизливе свистіння.
У вагони! У вагони!
Прощавайте, Тартарене! Прощавайте!
Прощавайте всі!.. пробурмотів великий муж і, підступившись до бравого командира Бравіда, в його особі розцілував свій любий Тараскон.
Потім він піднявся на приступку і ввійшов у вагон, повний парижанок. Побачивши цього дивного чоловіка, обвішаного карабінами та револьверами, дами отерпли від жаху.
XIV. Марсельський порт. Відпливаємо! Відпливаємо!
Першого грудня 186 року, ясного, теплого полудня, зчудовані марсельці побачили, як на вулицю Канебєр, залиту зимовим провансальським сонцем, вийшов терок, та ще й який терок! У Марселі, далебі, терків не бракує, але такого вони ще не бачили!
Ви, звичайно, вже здогадалися, що цей терок не хто інший, як Тартарен, великий Тартарен Тарасконський! Разом зі своїми скринями зі зброєю, з аптечкою, з консервами він сунув набережною до пристані пароплавної компанії «Туаш», де стояв пакетбот «Зуав», на якому наш герой мав плисти туди.
У Тартаренових вухах ще й досі лунали оплески тарасконців, його сліпило південне сонце, пянили пахощі моря, і він ішов, гордо підвівши голову, зі своїми рушницями за плечима, й замилувано дивився на марсельський порт він бачив цей чудовий порт уперше. Нашому тарасконцеві здавалося, що він марить. Йому ввижалося, що він Сіндбад Мореплавець, який блукає казковим містом із «Тисячі й однієї ночі».
Куди не глянь скрізь густий ліс щогл і рей. Майорять прапори всіх держав: російські, грецькі, шведські, туніські, американські Вздовж усієї набережної кораблі із наставленими, наче багнети, бушпритами. Під бушпритами наяди, богині, діви Марії та інші деревяні розмальовані статуї; кожен корабель названо іменем якоїсь із них. Усе це поточене, поїдене морською водою, все мокре, все запліснявіле Де-не-де поміж кораблів видніє клапоть моря наче широка муарова стрічка, закапана олією Хмари чайок, що крізь плетиво рей здаються якимись химерними цятками на тлі блакитного неба Всіма мовами перегукуються юнги.
На набережній, поміж ручаїв масної темно-зеленої води, насиченої содою, вони текли від миловарень, рояться митники, комісіонери, візники зі своїми двоколками, в які запряжені корсиканські коники.
Крамниці найрізноманітнішого одягу, задимлені бараки, де матроси готують собі їжу, продавці люльок, мавпочок, папуг, канатів, полотна, чудернацького мотлоху, зваленого на купи, в ньому можна знайти і старі кулеврини, і величезні позолочені ліхтарі, і старі талі, і старі поламані якорі, і старі снасті, і старі блоки, і старі рупори, і підзорні труби часів Жана Варта та Дюге-Трюена. Продавщиці їстівних слимаків, які сидять навпочіпки й верещать, навперебій закликаючи покупців. Матроси, які несуть мазниці з дьогтем, паруючі казани, величезні коші, повні спрутів їх миють у каламутній воді фонтанів.
Скрізь навалено купами різні товари: шовки, мінерали, деревину, сукна, свинцеві болванки, цукор, стручки, рапс, лакрицю, цукрову тростину. Мішанина Сходу із Заходом. Гори голландського сиру, який генуезці власноруч вифарбовують у червоний колір.
Далі хлібна пристань; вантажники, стоячи на високих сходнях, висипають на берег зерно із лантухів. Золотим потоком тече воно в білій куряві. Чоловіки у червоних фесках розміреними рухами точать його на великих решетах із ослячої шкури, а потім вантажать на хури; хури відїздять, а за ними біжить юрба жінок та дітлахів із віничками й кошиками
І ще док. Величезні кораблі перекинуто набік їх очищають від водоростей, обпалюючи вогнищами з хмизу. Занурені у воду реї, дух смоли, оглушливий стукіт це теслярі обшальовують деревяні борти великими мідними листами.
Подекуди ліс щогл був не дуже густий, і тоді Тартарен бачив вхід у порт, безупинний рух кораблів: ось відчалює англійський фрегат, який попливе до Мальти, чепурний, вишаруваний до блиску, всі офіцери в жовтих рукавичках; а ось під гучні крики та лайку відпливає великий марсельський бриг на кормі стоїть огрядний капітан у сюртуку й шовковому капелюсі і віддає команди провансальською говіркою. Інші кораблі линуть у відкрите море, піднявши всі вітрила. А здалеку, мовби пливучи в повітрі, у сяйві сонця підходять до порту інші кораблі.