Всего за 284 руб. Купить полную версию
Михайло Коцюбинський
Тіні забутих предків. Новели (збірник)
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
2011
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2011
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2011
Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва
Електронна версія створена за виданням:
Коцюбинський М.
К76 Тіні забутих предків. Новели [Текст] / худож. А. Печенізький. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. 352 с.: іл.
ББК 84.4УКР1
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 (17) вересня 1864 р. в м. Вінниця в сімї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (18751876) та Шаргородському духовному училищі (18761880). Через тяжке матеріальне становище родини юнакові не вдалося отримати університетську освіту.
У 18861889 рр. він давав приватні уроки і продовжував навчатися самостійно, а у 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, працював репетитором.
Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси. 1890 р. львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». У цьому ж році юнак побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема І. Франком.
Поїздка започаткувала постійну співпрацю Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891 р. він поїхав до с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднував роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури. За один 1891 рік з-під його пера вийшли оповідання «Харитя», «Ялинка», «Пятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат». Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.
На початку 90-х років частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітницькими ідеями, утворила організацію «Братство тарасівців», з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував звязок.
У 18921896 рр. М. Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду філоксерою. Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань. Залишивши роботу в комісії, він виїхав до Житомира, де обіймав різні посади в редакції місцевої газети «Волынь». На початку 1898 р. Коцюбинський дістав роботу в чернігівському земстві. У Чернігові він закохався, одружився, став господарем дому та батьком чотирьох дітей. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста. Сюди приходили відомі у майбутньому письменники і поети: Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина Згодом М. Коцюбинський почав мандрувати. Він обїздив майже всю Європу. На жаль, це був не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися.
Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стала соціально-психологічна новела. У пятиліття перед революцією 19051907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata morgana» («Киевская старина», 1904).
У 19061912 рр. крім другої частини «Fata morgana» М. Коцюбинський створив новели «Сміх», «Він іде», «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі», «Persona grata», «Подарунок на іменини», «Коні не винні», а також повість «Тіні забутих предків».
Під час візитів на острів Капрі письменник зустрічався з Горьким, узимку 19111912 рр. жив у нього. Художні нариси «Хвала життю!» й «На острові», написані влітку 1912 р., стали останніми творами Коцюбинського.
12 (25) квітня 1913 р. Михайла Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.
Тіні забутих предків
Іван був девятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.
Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері[1], чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не від неї дитина. Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.