У цих подорожах малий Володя відкривав для себе світ народних звичаїв, побуту, селянських характерів, дивовижну українську пісню з її чистотою почуттів, драматизмом, особливим ліризмом. Все це глибоко западало в душу хлопця, таку чутливу до міфопоетичної стихії рідного народу. Щедра мати-земля дала йому все: вроду, віру і натхнення. Він потім зізнаватиметься, що рано відчув свою причетність до тих ясних зір і тихих вод, до чарівного образу прекрасної рідної землі.
Помандрувавши по світах, Сосюри знову поверталися бідувати у Третю Роту. Що вона являла собою тоді? Це було зросійщене шахтарське селище, що поповнювалося бідними селянами. Воно ковтало новачків, споюючи їх горілкою, тримаючи в темряві, мізерно оплачуючи працю. Найактивніші «культурні» центри пивнички. Найчастіші розваги вуличні бійки. Мова простолюду російсько-українсько-волоська (в селищі були волохи молдавани).
На жаль, як і в Михайла Коцюбинського та Миколи Хвильового, батько Володимира Сосюри зловживав спиртним, а тому родина терпіла невимовно тяжкий і страшний тягар постійного страху, ганьби й відчаю. «он пил горькую, и редко я видел его трезвым. Но характер у него был мягкий, и в трезвом состоянии он был чудесным человеком. Я очень любил его» (з автобіографії). Не дивно, що перший твір юного митця починався словами: «Мой отец был алкоголик», а називався «Смерть отца».
Але читати й писати маленького Володю навчив усе-таки батько.
Протягом 19091911 рр. він, одинадцятирічний підліток, працює в бондарному цеху содового заводу, наймитує в багатіїв. Дванадцяти літ спустився в шахту коногоном, а потім працював телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Улітку працював, узимку ходив до школи.
З 1911 до 1918 р. навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього та трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, у маркшейдерській школі Донецького содового заводу (м. Верхнє). Вибір навчальних закладів В. Сосюра пояснював так: «Вчився на слюсара в ремісничій школі, але залізний порох мені не сподобався. Я, витримавши конкурсний екзамен у Камянську (при ст. Яма) сільськогосподарську 3-класну школу, став учитися серед поетичної природи З любові до природи став учитись на помічника агронома» Навчання йому давалося легко: «Начал я учиться с третьего отделения, куда отец меня подготовил. За право учения надо было заплатить семьдесят пять копеек; я лето проработал у родственников «на гармані», обмолачивал снопы «котком» на коне. Получил за это пуд муки, продал его на базаре за семьдесят пять копеек и купил билет на право учения. Учился я на пятерки. Но сначала мне с трудом давалась арифметика. Как-то я решал задачи, и ничего у меня не получалось. Отец как раз был трезвый, и я попросил его: «Папа! Помоги мне решить эту задачу!» а он так ласково наклонился ко мне, посмотрел в задачник и говорит: «А мы этих задач и не решали». И я подумал: мой отец, идеал мой, и не решал этих задач?! Я бьюсь, бьюсь, а все-таки решу задачу сам. Потом мать как-то сказала мне: «Ти думаєш, він не вміє рішати цих задач? Він і алгебру знає. Він хотів, щоб ти сам рішав задачі» При переходе моем во второй класс мой отец умер (ему было тридцать семь лет) от истощения. Я был вынужден бросить учение и стал работать в шахте, чтобы помогать матери. Проработав в шахте год, я увидел, что никакой помощи от меня матери нет шла война, все дорожало с каждым днем, и моего жалованья не хватало даже на хлеб. И я опять стал учиться в сельскохозяйственном училище. Здесь я по-настоящему познакомился с классиками русской литературы, которые стали для меня учителями жизни» (із автобіографії).
З дитинства Володимир Сосюра полюбив книгу, і читав усе, що попадало до рук. Більшість літератури була російською мовою, але він «заливав сльозами» й сторінки «Кобзаря» Шевченка. Зачитувався пригодницькою літературою (Майн Рід, Жуль Верн, Ф. Купер), детективами, віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Юнакові щастило він насолоджувався творами Гомера і Шиллера, М. Гоголя і М. Некрасова, Конан Дойля і Надсона. Великим учителем своєї поетичної юності, крім Тараса Шевченка, В. Сосюра називає Івана Франка. «Я очень полюбил читать книги. Они меня уводили от тяжелой, бедной и темной жизни в ослепительный, сказочный мир, в котором смелые и сильные люди побеждали жизнь, идя сквозь море испытаний и опасностей. Особенно я любил читать про «сыщиков». Конечно, у нас никакой библиотеки не было, и я, в материнской кофте и отцовых сапогах, от горшка три вершка, если встречал более или менее прилично одетого человека, спрашивал его: «Дядя! У вас нет сыщиков?» Одни ничего мне не отвечали, другие смеялись, а то и ругались и прогоняли меня. Но были и такие, что давали мне читать и «сыщиков», и другие интересные книги. Как-то я обратился с моим вечным вопросом: «Дядя! у вас нет сыщиков?» к заведующему заводской библиотекой, учителю Сергею Лукичу Зубову, и он разрешил мне в заводской библиотеке для рабочих и служащих (плата там была пять копеек в месяц) бесплатно брать для чтения книги; так я вошел в сияющий мир человеческой мысли и фантазии» (із автобіографії).