Але ж наші волхви все-таки були, були!
Ким вони були, звідки зявилися? Чи, може, і їх нам навязали ззовні?
Петербуржець Сергій Ерліх у своїй праці «Поклоніння волхвам (досвід динамічного структуралізму)» намагається повязати волхвів з етносом волохів. За його версією, волохи могли мати над словянами владу (перш за все духовну). Згодом, мовляв, з памяті стерлося, що спочатку вони представляли інший народ.
Те, що волохи завоювали словян, відомо з «Повісті временних літ». У волохах прийнято бачити романізованих кельтів. Як підтвердження наводяться такі близькі за звучанням етноніми, як вольки, валлійці, валлони. У кінцевому підсумку назва «волохи» закріпилася за народністю на території сучасної Румунії. Показово, що вони досить довго вели напівкочівний спосіб життя, культурний рівень мали невисокий у порівнянні з сусідніми словянами. Тоді як кельти, як відомо, в культурному плані значно перевищували словян.
На допомогу нам прийде Феофан Сповідник, котрий у своїй «Хронографії» під 527 роком повідомляє про те, що «прийшла до ромеїв (візантійців) якась жінка з гунів, що звалися савір, варвар, на імя Боарікс, вдова, маючи при собі сто тисяч гунів. Вона почала правити в гунських землях після смерті свого чоловіка Волоха».
Велика спокуса назвати імя цієї дами кельтським (Боарікс, Обелікс, Остерікс і навіть, прости Господи, Верцінгеторікс хто не в курсі, галли це ті ж кельти), проте історики справедливо вважають, що її імя варварським (каламбур, так би мовити) чином візантійцями спотворено. З огляду на те, що жінка ця, як сказано, з гунів, то й імя у неї відповідне, тобто тюркське. Що стосується чоловіка її, Крупського в сенсі Волоха (по-грецьки: Βαλάχ), то у дослідників сумнівів немає: тюркське імя Balaq/Malaq (Лаур-Балаур). Варіант імені підозріло схожий на відоме нам імя Мал (Малк), яке носив убивця князя Ігоря і ймовірний дід князя Володимира. Зрозуміло, що це навіть не версія, а всього лише спостереження. Але воно, можливо, відкриває завісу над таємницями київського двору IXX століть.
Таким чином, цілком імовірно, хоч стверджувати це було б занадто зухвало, що волохи якісь тюрки (гуни, або савіри, або болгари) дійсно мали владу над словянами. І була ця влада, крім усього іншого, духовно-жрецькою, тобто жерцями були тільки представники волохів, які на Русі стали відомі як волхви.
Олег, який захопив за допомогою варягів Київ, як ми памятаємо, з повагою ставився до волхвів: «Скажи мне, кудесник, любимец богов».
Влада волхвів була, як і раніше, сильна, але у Велеса/Волоса (чиє імя, по суті, і є варіантом слова «волох») зявився серйозний суперник Перун: «Русь клянеться Волосом, а дружина Перуном». Князь Володимир істотно похитнув позиції Велеса, вирішивши не ставити його фігуру в пантеоні божеств, але й він був змушений знайти йому місце на торговому Подолі в Києві.
Варто зізнатися, мені дуже довго не давала спокою загадкова Болохівська земля, що існувала в епоху Київської Русі, яка розташовувалася в той час на стику нинішніх Житомирської, Хмельницької та Вінницької областей. Про цю територію відомо вкрай мало, версій же про те, хто її населяв, хто нею правив навпаки, більш ніж достатньо.
Більш-менш відомі кордони Болохівської землі, хоча від джерела до джерела вони варіюються. Відомо, що лежала вона в верхівях Південного Бугу, Случі та Тетерева. Відомі також міста Болохівщини Болохів (сучасний Любар Житомирської області), Губин, Деревич, Кудин, Межибіжжя (Меджибож), Божський.
А ось що абсолютно невідомо як звали болохівськіх князів. Природно, висловлюються різні версії, однак на сьогодні можна лише констатувати, що вони не були повязані з князівським домом Володимира.
З приводу етнічного складу болохівців практично всі дослідники відзначають в ньому словянський і тюркський компоненти (деякі бачили в них волохів, щоправда, в традиційному, тобто романському, сенсі). Причому тюркські риси мали багато спільного з Волзькою Болгарією це дало привід вважати, що свою роль тут зіграли половці, які прийшли на Русь саме з тих країв.
Також звертає на себе увагу той факт, що в Болохівській землі було знайдено багато речей, повязаних з язичницькими віруваннями Стародавньої Русі. Нічого дивного, що в звязку з цим у деяких дослідників (зокрема, у Ю. Моргунова) виникла спокуса співставити назву землі з волхвами, які могли тут виконувати як жрецькі, так і адміністративні функції.