- Старогрецького вченого i механiка. Вiн вiкував i робив винаходи ще до початку новоу ери.
- Ага! - тiльки й мовив штурман.
З його тривожного погляду я зрозумiв, що вiн мас мене за божевiльного.
- Заспокойся, Азимуте, - втiшив його я. - Твiй капiтан ще не втратив глузду. От зараз ти сам сказав: щоб надати предметовi тяжiння, слiд примусити .його обертатися навколо свосу осi.
- Правильно, - погодився Азимут.
Знову ж таки, чого цiй планетi бракус?
- Поля тяжiння.
- Так от, щоб створити це поле, слiд розкрутити планету, як дзигу!
- Але ж це иемож...
- Не поспiшай з висновками, хлопче! Пригадай, ще у школi, на уроках з фiзики, робили такий дослiд. Брали скляну кулю, зсередини порожню. По екватору кулi симетрично вiдходили коротенькi, загнутi в один бiк трубочки. Через оцi трубочки наливали у кулю воду i починали грiти уу на вогнi. Вода перетворювалася на пару, яка з силою виривалася крiзь трубочки, i куля починала усе швидше i швидше обертатися навколо свосу осi! Оце i с так звана вертушка Герона. Чому б отаку вертушку не зробити з цiсу злощасноу планети?
- Капiтане, ви - генiй! - вражено прошепотiв Азимут. - Кращого генiя й не знайти!
Хоч в очах хлопця свiтилося непiдробне захоплення, однак мусив його засмутити. Я, знасте, не прихильник усiляких перебiльшень, навiть коли вони вживаються у ювiлейних промовах.
От я й зауважив по-батькiвськи штурмановi:
- У своух визначеннях, Азимуте, завжди слiд бути точним i справедливим. Якщо я i генiй, то не найкращий, а принаймнi другий пiсля Герона.
Що не кажiть, а молодь завжди слiд вчити на власних прикладах. Особливо скромностi...
Рано-вранцi, ще чорти навкулачки не бились, я вже кульгав до помешкання Професора ППП, бо другий ППП до вiдкриття гастрономiв у нашi розмови нiколи не втручасться.
Азимут поважно нiс сувiй з проектом Герона-Небрехи i всiсю технiчною документацiсю.
Професор слухав мене, як школяр. Сидiв тихо i вiд захоплення аж тамував подих. А я викладав проект навiть без перерв на перекури:
- ...Таким чином ми одразу матимемо планету з власним полем тяжiння i власною атмосферою - пара, що розкрутить Таотi, оточить уу блакитним шаром! А що таке пара? Це кисень! Це водень! Це хмари! Це дощ! Це рiки i озера! Це нарештi моря i океани( Незабаром космiчний пил вкриб поверхню оббiлованоу планети i утворить гори та долини! Нове життя пустить своу квiтучi паростки!
- I можливо, дiйдуть до нас тодi сонячнi променi? - тремтячим голосом запитав професор.
- Можливо, - мовив я, з повагою зиркнувши на нього. Таки у професора е голова, коли дотямив аж до Сонця.
Наступного дня вiдбулася всепланетна вчена рада. На порядку денному було одне питання: треба обертатися, щоб врятуватися. Пiсля грунтовноу доповiдi проект поставили на голосування. Чи варто казати, що вiн пройшов переважною бiльшiстю голосiв, хоч майже усi делегованi радники обмежились запеклими науковими дискусiями серед власного поголiв'я?
Голосувало лише четверо. Пiдняли по двi руки, як тут заведено, я i Азимут. Вiддав свiй голос наш вiдданий друг i непiдкупний патрiот проекту Професор ППП. Навiть його братня голова подала свiй голос "за".
Його, бачите, спокусила реальна можливiсть першому проголосити вiкопомний тост, що неодмiнно ввiйде в усi шкiльнi посiбники та хрестоматiу:
- Хай свiтиться Сонце, хай згине пiтьма!
14. СПАЛАХ ПОНАДНОВОт
- Оце, власне, й уся iсторiя, - мовив каштан Небреха, вже в котрий раз занурюючи свою почорнiлу люльку в гаман з тютюном. - Якби я тодi запiзнився хоч на хвилину або якби менi зрадила природжена винахiдливiсть...
I, замiсть продовжувати, капiтан красномовним рухом сунув до рота люльку. Мовляв, якби не вiн, проти цивiлiзацiу двоголових не варто було ставити й холодного попелу з його люльки.
Вечорiло. Розчервонiле сонце збиралося прийняти традицiйну морську ванну.