Вона вважала реальнiсть власним сном, лихим маренням, а тому вважала недоцiльним вступати у будь-який контакт з навколишнiм оточенням.
У нас, на Землi, iснування такого феноменального, чистоу води, iдеалiста було б неможливе, бо йому, бiдоласi, таки доводилося б вступати у контакт. Хоча б для того, щоб наустися. А так вiн спокiйно паразитував за рахунок фiзiологiчних зусиль братньоу голови, яка насправдi була божевiльним духом у скафандрi.
Я вже зовсiм було занепав духом i втратив усякi надiу, коли познайомився з мiсцевим корифесм ППП (вiн був не просто Педагогом, а ще й Професором, звеличеним обов'язками Проректора найбiльшого унiверситету).
Це було виняткове наукове свiтило, бо природний антагонiзм його поголiв'я базувався не на iнтелектуальному грунтi протилежних гiпотетичних марень, а на елементарних морально-побутових збоченнях. Рiч у тiм, що його братня голова ППП (у вимовi аборигенiв це звучдло як П'яндига, Паливода i Плутяга) була ерудитом лише в однiй, але надто широкiй галузi - де, коли, з ким i пiд що випити.
Отож, коли професор був порiвняно тверезий, з ним цiлком можна було порозумiтися. На жаль, це траплялося не часто. До того ж йому перiодично доводилося лiкуватися вiд суто алкогольних захворювань.
Щоб ви мали повне уявлення про те, з якими труднощами я збирав потрiбнi менi вiдомостi, наведу одну типову бесiду. До того ж зважте, що аби не принизити неувагою жодного з iнтелектуалiв, менi одночасно доводилося вести складнi розмови на академiчному рiвнi i хилити чарки на рiвнi пропащого гультяя.
Наприклад, якось увечерi ми торкнулися проблеми часу як однiсу з основних форм iснування матерiу. Професор почав з яскравого прикладу, який наочно демонстрував вiдноснiсть наших убогих мiрил як часу, так i матерiу.
- Згадаймо старовинну притчу, - iз святим вогнем фанатика вiд науки в очах почав професор. - Скупий питався у бога: "Господи, великий i всемогутнiй! Що для тебе мiльйон рокiв?" - "Одна мить", - вiдповiв бог. "А мiльйон золотих?" - "Один грiш". - "То подаруй менi, бiдному, о господи, отой грiш!" - "Добре! - зголосився бог. - Зачекай лишень одну мить..."
Професор необережно зробив ефектну паузу, якою негайно скористався другий, непутящий ППП.
- Так вип'смо з цiсу нагоди одну краплю у морi! - з удаваною врочистiстю проголосив вiн i рукою майстра одним ударом вибив денце у добрячого барильця з палянкою.
I що ви думасте? Вже за якихось пiвгодини обидвi голови доходили тотожного iнтелектуального рiвня i починали хвацько ревти пiсень.
Але, скажу я вам, загалом слухати цей свосрiдний дует було цiкаво.
Окраса науковоу думки, корифей i академiк ППП тоненько i жалiбно виводив:
- По опеньки ходила...
А шибайголова ППП кричав з шинковою фамiльярнiстю:
- Цитьте!
- Козубеньку загубила, - з непiдробною щирiстю, iз сльозою журився дiйсний член усiх вищих наукових закладiв.
- Цитьте! - правив свосу закоренiлий п'яндига i з повними келихами у руках лiз цiлуватися на будершафт.
Професор пручався як мiг:
- Вiдчепися, препоганий, цiлуватись незугарний. Ох, ох, ох, ох, цiлуватись незугарний...
Тодi у гультiпаки гнiвом iскрили очi, i вiн грiзно попереджав Професора:
- Ой уставай, козаченьку, та тiкай!
- Ти на мене славоньки не пускай! - цiлком слушно обурювався Професор.
А потiм вони вдвох починали верзти вже суцiльнi харки-макогоники...
Нi, що не кажiть, двi голови, звiсно, добре, але, про мене, одна краще. Навiщо носити на плечах тягар двоголових протирiч, коли iнодi з однiсю головою не даси собi ради?
12. ДОВIЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ СОНЦЯ
Поступово картина iсторичного розвитку планети, яка насправдi виявилася iсторiсю духовного занепаду аборигенiв, вимальовувалася. З кожноу зустрiчi з обома ППП я виносив крихту знань, з котрих терпляче лiпив гармонiйну мозауку припущень та узагальнень.
Коротко моу науковi розвiдки звелися ось до чого.