Таня Весна - Світанок мого кохання

Летиш до нього ти на крилах,
І він для тебе цілий світ.
Любов розправила вітрила
Тим ніжним дотиком повік.
Ваш поцілунок ніжний, перший,
І тихе осені люблю,
Обіймів щире переплетень,
Що над водою у гаю.
Для нього ти, мов зірка з неба,
І він для тебе цілий світ.
Вам підморгнула сама доля
Тим ніжним дотиком повік.

А ти уже така, як треба,
І світ навколо тебе теж.
Люби себе і світло всього неба,
Де б Ти не була, завжди принесеш.
Сприймай себе, сприймай себе, як жінку.
Вічно квітучу, юну й молоду,
Оту, що гордо зветься українка,
Що наче пташка у весняному саду.
Таку як є! Просту, земну, чарівну
Ти ж співом заколихуєш дитя.
Ти вільна, мудра, сильна і чарівна,
Ти є продовженням життя.
Лиш ти зумієш в горі втішить,
Пораду дати, піднести води,
Залікувати всі людські печалі
Й зцілити ніжним дотиком руки.
Люби себе, прошу тебе,
О жінко! Любові світло
й радість принеси.

Мені тебе подарувало небо,
Лиш ти один, а іншого не треба.
Мені тебе подарувало сонце,
Що лагідно так світить у віконце.
Обіймів мрії ніжно-волошкові,
Моїх віршів, що сплетені з любові,
Мого кохання, що світанком кличе 
Любов моя тобі сьогодні личить.

Пікселем, світлом, зображенням,
Що в дзеркалі моїм відображенням,