Коли він повернувся на кухню, тітонька Мардж частувалася чаєм і фруктовим пирогом, а Ріпер гучно хлебтав щось у кутку. Гаррі бачив, як кривилася тітка Петунія, коли бризки чаю та слини потрапляли на її чисту підлогу. Тітка Петунія ненавиділа тварин.
— Мардж, а хто пильнує за рештою псів? — поцікавився дядько Вернон.
— А, ними опікується полковник Фабстер, — озвалася тітонька Мардж. — Він зараз у відставці, йому добре мати хоч якусь роботу. Але бідолаху Ріпера я не могла залишити. Він без мене просто марніє.
— Коли Гаррі сів, Ріпер почав гарчати. І тут тітонька Мардж уперше зауважила Гаррі.
— Ну! — крекнула вона. — Ти ще й досі тут?
— Так, — відповів Гаррі.
— Що за невдячний тон, — гримнула тітонька Мардж. — Петунія з Верноном надто добрі, що утримують тебе. Я б цього не робила. Якби тебе підкинули домене , ти б негайно опинився в притулку для сиріт.
Гаррі поривався сказати, що волів би краще жити в сиротинці, аніж з Дурслями, але згадка про Гоґсмід його зупинила. Він силувано усміхнувся.
— Нема чого шкіритися! — крикнула тітонька Мардж. — Бачу, ти анітрохи не змінився на краще, відколи я тебе бачила. Я думала, що в школі тебе навчать гарних манер!
Вона сьорбнула чаю, витерла вуса і запитала:
— То куди ти віддав його, Верноне?
— До святого Брута, — відразу відповів дядько Вернон. — Це найкращий заклад для безнадійних дітей.
— Ясно, — сказала тітонька Мардж. — А чи вас там карають ціпком? — рявкнула вона до Гаррі через увесь стіл.
— Е-е...
Дядько Вернон непомітно кивнув.
— Так, — відповів Гаррі. Тоді відчув, що треба зробити це переконливіше, й додав:
— Постійно.
— Чудово, — зраділа тітонька Мардж. — Мене просто бісять усі ці наївні балачки: мовляв, не треба бити тих, хто цього заслужив. Добрячий прочухан допомагає в дев'яносто дев'яти випадках зі ста. А тебе часто лупцювали?
— Ну-у... так, — відповів Гаррі, — безліч разів.
Тітонька Мардж звузила очі.
— Мені й далі не подобається твій тон, хлопче, — сказала вона. — Якщо ти так недбало про це говориш, то тебе ще мало б'ють. Петуніє, я б написала їм на твоєму місці. І підкресли, що цього хлопчиська можна карати сильніше.
Мабуть, дядько Вернон злякався, що Гаррі може забути про їхню угоду, бо раптом змінив тему.
— Мардж, а ти чула вранці новини? Про того в'язня, що втік?
*
Тітонька Мардж почала потроху освоюватися, а Гаррі піймав себе на думці, що мало не сумує за життям без неї в будинку номер чотири. Дядько Вернон і тітка Петунія зазвичай воліли, щоб Гаррі не плутався під ногами, і Гаррі це лише тішило. А ось тітонька Мардж — навпаки — хотіла, щоб Гаррі був під її постійним наглядом, бо тоді вона могла допікати йому своїми виховними заморочками. їй подобалося порівнювати Гаррі з Дадлі, а найбільшу насолоду вона отримувала тоді, коли купувала Дадлі дорогі дарунки, одночасно позираючи на Гаррі, мовби під'юджувала його запитати, чому не дісталося дарунків і йому. Ще вона полюбляла всілякі гидкі натяки на Гарріне походження.
— Це не твоя вина, Верноне, що хлопчисько став отаким, — мовила вона за обідом на третій день свого візиту. — Якщо кров гнила, то нічого не вдієш.
Гаррі намагався зосередитися на їжі, але руки його тремтіли, а обличчя пашіло від гніву."Пам'ятай про дозвіл, — нагадав він сам собі. —Думай про Гоґсмід... Нічого не кажи... Не піднімай..."
Тітонька Мардж піднесла келих з вином.
— Є основне правило в розведенні тварин, — сказала вона. — Його добре видно на прикладі собак. Якщо сучка неповноцінна, неповноцінним буде і цу..
Тієї миті келих з вином, який тримала тітонька Мардж, вибухнув у неї в руках. Навсібіч розлетілися скляні друзки, а тітонька Мардж, червоним обличчям якої стікало вино, заметушилася й закліпала.
— Мардж! — зойкнула тітка Петунія.