— А шо ти там робив? — запитав Стен, уже неофіційним тоном.
— Я впав, — пояснив Гаррі.
— А чо' це ти впав? — хихикнув Стен.
— Та ж не навмисне, — роздратовано відповів Гаррі. Його джинси продерлися на коліні, а з руки крапала кров. І тут він згадав, чому саме впав, і рвучко озирнувся, щоб глянути на прохід між гаражем і парканом. Фари "Лицарського автобуса" заливали прохід світлом, але там нікого не було.
— Шо ти там побачив? — поцікавився Стен.
— Там було щось велике й чорне, — Гаррі невпевнено показав на прохід. — Ніби пес... тільки величезний...
Він озирнувся на Стена, який від здивування аж роззявив рота. Ніяковіючи, побачив, що Стенів погляд зупинився на його шрамі.
— А шо то в тебе на лобі? — зненацька запитав Стен.
— Нічого, — швидко відповів Гаррі, ховаючи шрам під волоссям. Він не хотів полегшувати роботу Міністерству магії, — вони ж бо його, мабуть, уже розшукують.
— А як тебе звати? — не вгавав Стен.
— Невіл Лонґботом, — сказав Гаррі перше, що спало йому на гадку. — То... то цей автобус, — швидко додав він, сподіваючись відвернути Стенову увагу, — ти казав, він їде куди завгодно?
— Канєшненько! — гордо відповів Стен. — Хоч до чорта на ріжечки, аби тільки по землі. Під водою він геть не годящий. Слухай, — знову підозріло запитав Стен, — але ж ти наммахав , ге? Підняв руку з паличкою, правда?
— Так, — відразу погодився Гаррі. — Слухай, а скільки коштує квиток до Лондона?
— Одинадцять серпиків, — сказав Стен, — але за тринадцять можеш дістати гарячого шоколадику, а за п'ятнадцять — гарячу грілочку і щітоньку для зубів якого захочеш кольору.
Гаррі знову понишпорив у валізі, дістав гаманець і подав Стенові кілька срібних монет. Після цього вони дружно затягли в автобус його валізу й Гедвіжину клітку.
В автобусі не було сидінь; натомість біля заслонених вікон стояло з півдесятка мідних ліжок. На скобах біля кожного ліжка потріскували свічки, осяваючи оббиті дерев'яними панелями стіни.
У глибині автобуса крихітний чарівник у нічному ковпаці пробурмотів крізь сон:
— Не зараз, дякую, я ковтаю слимаків, — і повернувся на другий бік.
— Можеш сідати тут, — прошепотів Стен, запихаючи Гарріну валізу під ліжко за кріслом водія. — Це наш водій — Ерні Пренґ. Ерн, це Невіл Лонґботом.
Ерні Пренґ, підстаркуватий чарівник у масивних окулярах, кивнув Гаррі, який ще раз нервово пригладив своє волосся і сів на ліжко.
— Ерні, рушай! — сказав Стен, умостившись у кріслі поруч з водієм.
Знову щось голосно гримнуло, і "Лицарський автотобус" рвонув з такою швидкістю, що Гаррі повалився на ліжко. Ледве підвівшись, визирнув у темне вікно. Вони їхали вже іншою вулицею. Стен задоволено стежив за приголомшеним обличчям Гаррі.
— Ми якраз були отутечки, коли ти нам ото помахав, — пояснив він. — Ерні, де ми? В Уельсі, чи шо?
— Угу, — відізвався Ерні.
— А що, маґли не чують, як їде автобус? — запитав Гаррі.
— Маґли? — зневажливо мовив Стен. — А хіба вони взагалі щось чують? Чи бачать? Вони якісь пришелепкуваті — ніколи нічого не помічають.
— Стен, пора вже будити мадам Марш, — сказав Ерні. — За хвильку будемо в Аберґавені.
Стен поплентався нагору вузькими дерев'яними сходинками. Гаррі й далі позирав у вікно зі щораз більшим неспокоєм. Видавалося, що Ерні не зовсім вправно володів кермом. "Лицарський автобус" постійно виїжджав на тротуар, але нічого там не зачіпав: ліхтарі, поштові скриньки і сміттєві бачки розпорскувалися навсібіч, тільки-но він наближався, але потім знову поверталися на свої місця.
Стен зійшов разом з блякло-зеленою відьмою, закутаною в дорожню мантію.
— Осьо сюди, мадам Марш, — весело мовив Стен, а Ерн так різко загальмував, що ліжка за інерцією шугнули на півметра вперед.