Фред і Джордж обережно залізли до Гарріної кімнати.
Джордж витяг з кишені звичайну шпильку для волосся й почав колупатися нею в замку.
— Багато чарівників вважають, що це даремна трата часу, — сказав Фред. — Але ми думаємо, що деякі маґлівські трюки варто знати, хоч вони трохи й заповільні.
Щось тихенько клацнуло, і двері відчинилися.
— Ну, ми візьмемо твою валізу, а ти бери все, що тобі треба, і передавай Ронові, — прошепотів Джордж.
— Не ставайте на найнижчу сходинку, вона рипить, — шепнув Гаррі, і близнята розчинилися в темряві коридору.
Гаррі понишпорив у кімнаті, збираючи свої речі й передаючи їх Ронові через вікно. Тоді допоміг Фредові й Джорджу піднімати сходами валізу. Було чути, як закашлявся дядько Вернон.
Захекашись, вони дотягли валізу до дверей, а тоді підсунули її до Гарріного вікна. Фред заліз у машину й почав разом з Роном тягти валізу на себе, а Гаррі з Джорджем штовхали її з кімнати. Валіза поволі, сантиметр за сантиметром, пролазила крізь вікно. Знову кашлянув дядько Вернон.
— Ще трохи, — сопів задихано Фред. — Штовхніть сильніше.
Гаррі й Джордж натиснули плечима, і валіза нарешті впала на заднє сидіння.
— О'кей, змиваємося, — прошепотів Джордж. Та тільки-но Гаррі виліз на підвіконня, як за спиною в нього пролунало гучне ухкання, а вслід за ним загримів голос дядька Вернона:
— КЛЯТА СОВА!
— Я забув Гедвіґу! — похопився Гаррі й кинувся назад у кімнату. В коридорі спалахнуло світло. Він ухопив клітку з Гедвіґою, скочив до вікна й передав її Ронові. Уже вилазив на комод, коли дядько Вернон гупнув щосили в незамкнені двері, й вони з грюкотом відчинилися.
На якусь мить дядько Вернон завмер на порозі, а тоді заревів, як розлючений бугай, кинувся на Гаррі і вчепився в його ногу.
Рон, Фред і Джордж ухопили Гаррі за руки й щосили потягли до себе.
— Петуніє! — загорлав дядько Вернон. — Він утікає! ВІН УТІКАЄ!
Брати Візлі смикнули з останніх сил — Гарріна нога вислизнула з рук дядька Вернона, і він влетів у машину.
— Фред, газуй! — закричав Рон, і машина стрімко злетіла кудись до місяця.
Гаррі не міг у це повірити — він вільний! Він опустив вікно машини. Нічне повітря розкуйовдило йому волосся, а внизу швидко зменшувалися дахи Прівіт-драйв. Дядько Вернон, тітка Петунія й Дадлі німо визирали з Гарріного вікна.
— До наступного літа! — заволав Гаррі.
Візлі аж заревіли від реготу, а Гаррі вмостився на сидінні, усміхаючись від вуха до вуха.
— Випусти Гедвіґу, — сказав він Ронові, — нехай летить за нами. Вона вже хтозна-скільки часу не мала нагоди розім'яти собі крила.
Джордж передав Ронові шпильку, і за мить Гедвіґа радісно випурхнула з вікна машини й безшумно полетіла поряд з ними, немов привид.
— Ну, розповідай, Гаррі, — нетерпляче попросив Рон. — Що з тобою трапилося?
Гаррі розповів їм усе про відвідини Добі, про його попередження і про катастрофу з фіалковим пудингом. Коли він закінчив, запала довга тривожна тиша.
— Дуже підозріло, — сказав зрештою Фред.
— Тут явно щось не те, — погодився Джордж. — То він навіть не сказав тобі, хто за тим стоїть?
— Думаю, вінне міг сказати, — відповів Гаррі. — Кажу ж вам: тільки-но він збирався щось бовкнути, як починав битися головою об стіну.
Гаррі помітив, як Фред і Джордж перезирнулися.
— Ви що, думаєте, він мені брехав? — запитав Гаррі.
— Ну, — відповів Джордж, — взагалі-то ельфи-домовики й самі знають могутні чари, але зазвичай не сміють вдаватися до них без дозволу господаря. Гадаю, цього Добі підіслали, щоб не пустити тебе до Гоґвортсу. Такі дивні жарти. Хтось у школі має на тебе зуб?
— Так, — в один голос відповіли Гаррі й Рон.
— Драко Мелфой, — пояснив Гаррі. — Він мене ненавидить.
— Драко Мелфой? — перепитав, обертаючись, Джордж.