Він хотів сказати про це Ронові, однак обличчя в того раптом змінилося, й наступної миті Рон заволав: — Чи я вам уже казав, що винайшов мітлу, яка долетить до Юпітера?
— Годі вже! — обурилася Герміона, рішуче схопила Рона за руку й потягла його далі. Голоси віїл та їхніх залицяльників стихли аж тоді, як друзі зайшли в самісіньку гущавину лісу. Здається, вони були тут єдині.
Гаррі озирнувся. — Мабуть, зачекаємо тут... якщо хтось буде наближатися, ми почуємо за милю.
Не встиг це сказати, як із-за найближчого дерева вигулькнув Лудо Беґмен.
Навіть у слабенькому світлі чарівних паличок було видно, що з Беґменом відбулася серйозна зміна. Не стало бадьорості й рум'янців, а в ході зникла пружність. Беґмен був дуже блідий і напружений.
— Хто це? — приглядався він, намагаючись розібрати в темряві їхні обличчя. — Що ви тут робите самі?
Вони здивовано перезирнулися.
— Там же ж почалися погроми, — пояснив Рон.
Беґмен втупився в нього. — Де?
— У наметовому містечку... якісь люди захопили родину маґлів...
Беґмен голосно вилаявся. — А хай їм чорт! — і в голосі його чулося збентеження. Далі він, не кажучи ні слова, з легеньким ляском роз'явився.
— Щось містер Беґмен не зовсім у курсі подій, — насупилася Герміона.
— Зате він був класним відбивачем, — сказав Рон, зійшов зі стежки і сів на галявинці під деревом на латку висохлої трави. — Коли він грав за "Ос із Озборну", вони тричі поспіль вигравали першість ліги.
Рон вийняв з кишені маленьку фігурку Крума, поставив її на землю й дивився, як вона походжала довкола. Як і справжній Крум, модель була клишонога, сутула і на землі справляла значно слабше враження, ніж у повітрі на мітлі. Гаррі прислухався до звуків, що долинали з наметового містечка. Все нібито стихло. Можливо, бешкети припинилися.
— Сподіваюся, що ніхто не постраждав, — мовила після паузи Герміона.
— Усе буде гаразд, — сказав Рон.
— Уяви, якщо твій тато піймає Луціуса Мелфоя, сів біля Рона Гаррі, спостерігаючи за Крумовою фігуркою, що швендяла в опалому листі. — Він завжди хотів застукати його на гарячому.
— Драко тоді надовго перестав би глузувати, — додав Рон.
— Бідолашні ті маґли, — стурбовано сказала Герміона. — Що, як їх не зможуть опустити на землю?
— Зможуть, — заспокоїв її Рон, — щось та придумають.
— Але які психи! Почали таке вичворяти, коли тут зібралося все Міністерство магії! — здивувалася Герміона. — Тобто, як вони тепер збираються викручуватись? Думаєте, вони понапивалися чи просто...
Тут вона раптом змовкла і глянула через плече. Гаррі й Рон також рвучко озирнулися. Хтось ніби підкрадався до їхньої галявини. Вони мовчки прислухалися до непевних кроків за темними деревами. Раптом ці кроки стихли.
— Агов! — гукнув Гаррі.
Тиша. Гаррі звівся на ноги й зазирнув за дерево. Було темно хоч в око стрель, але він відчував, що там хтось стоїть.
— Хто там? — спитав він.
І тут, без жодного попередження, тишу розірвав голос, не схожий на жоден інший з досі чутих у цьому лісі. Ані найменшого переляку не було в ньому. Радше, звучало якесь закляття.
— МОРСМОРДРЕ!
Щось велике, лискуче й зелене вистрілило з темряви перед Гарріними очима. Воно полетіло високо в небо понад верхівками дерев.
— Що за...? — видихнув Рон, зірвався на ноги і втупився в ту штуку, що з'явилася над ними.
На якусь мить Гаррі подумав, що це чергова витівка леприконів. І тут він збагнув, що це — величезний череп, утворений з якихось смарагдових зірок, а з його рота, мов язик, стирчала змія. Череп здіймався дедалі вище, палаючи в мареві зеленуватого диму й вимальовуючись на тлі чорного неба, немовби якесь нове сузір'я.
Зненацька ліс довкола них вибухнув дикими вересками. Гаррі не розумів, чому, але єдиною можливою їх причиною була поява черепа, що освітлював з висоти увесь ліс, неначе жахлива неонова реклама.