Минулого разу матч тривав п'ять днів.
— Ого... може, й тепер так буде! — захопився Гаррі.
— Боронь Боже, — звів очі до неба Персі. — Страшно подумати, що станеться з шухлядою для вхідних листів, якщо мене п'ять днів не буде на роботі.
— А що, Персику? Знову хтось підкине туди драконячих какульок? — вишкірився Фред.
— То був зразок добрива з Норвегії! — густо почервонів Персі. — То було не для образи!
— Для образи, — прошепотів Фред Гаррі, коли вони підводилися з-за столу. — То ж ми йому прислали.
— РОЗДІЛ ШОСТИЙ —
Летиключ
Гаррі здалося, що він навіть очей склепити не встиг, а його вже почала будити місіс Візлі.
— Пора вставати, любий Гаррі, — прошепотіла вона й пішла будити Рона.
Гаррі намацав окуляри, надів їх і сів у ліжку. Надворі було ще темно. Коли мати почала торсати Рона, той забурмотів щось нерозбірливе. З-під ковдр на сусідніх із Гаррі ліжках вигулькнули дві розкуйовджені голови.
— Що, вже час? — спитав Фред. Язик у нього заплітався.
Вони мовчки одяглися — такі сонні, що й розмовляти не могли. Позіхаючи й потягуючись, рушили вниз, на кухню.
Місіс Візлі щось мішала у великому баняку на плиті, а містер Візлі сидів за столом і ще раз перевіряв купку великих пергаментних квитків. Коли зайшли хлопці, він розвів руки в боки, демонструючи свій одяг. На ньому був джемпер для гри в гольф і старезні джинси, трохи завеликі й тому підперезані широким шкіряним паском.
— Що думаєте? — нетерпляче спитав він. — Нас же не повинні впізнати... Гаррі, чи я схожий на маґла?
— Так, — посміхнувся Гаррі, — цілком.
— А де Білл, Чарлі і Пер... Пер... Персі? — поцікавився Джордж, з усієї сили позіхаючи.
— Вони вирішили туди явитися, — сказала місіс Візлі, ставлячи на стіл великий баняк, з якого почала накладати в миски вівсянку. — Щоб іще трохи поспати.
Гаррі знав, що явлення — дуже складна процедура. Вона означала зникнення в одному місці й майже негайне виникнення в іншому.
— То вони ще й досі в ліжку? — сварливо буркнув Фред, підсовуючи до себе миску з вівсянкою. — А чому нам не можна являтися?
— Бо ви для цього ще замолоді і не склали іспиту, — відрубала місіс Візлі. — А де ж дівчата?
Вона швиденько вийшла з кухні і задріботіла по сходах.
— Треба складати іспит з явлення? — здивувався Гаррі.
— О, так, — відповів містер Візлі, надійно ховаючи квитки в задній кишені джинсів. — Відділ магічного транспортування днями оштрафував одну пару за явлення без ліцензії. Являтися нелегко і, якщо це виконати неналежним чином, то можуть виникнути ускладнення. Скажімо, та пара, про яку я згадав, узяла й половнулася.
Усі здригнулися, крім Гаррі.
— Е-е...половнулася? — перепитав він.
— Тобто загубили половину самих себе, — пояснив містер Візлі, додаючи до каші кілька ложок меляси. — Тож зрозуміло, що вони застрягли. Не могли зрушити ні назад ні вперед. Мусили чекати рятунку від групи скасування випадкових чарів. Стільки паперів довелося оформляти, скажу вам! А як же було тим маґлам, що побачили загублені частини тіл...
Гаррі раптом уявив собі пару ніг та око, що лежать, покинуті, на бруківці Прівіт-драйв.
— Вони вціліли? — спитав він, здригнувшись.
— А-а, так, — буденно відповів містер Візлі. — Проте на них наклали великий штраф, тож навряд чи їм найближчим часом захочеться повторити свої подвиги. З явленням легковажити не можна. Навіть серед дорослих чарівників багато хто не хоче за нього братися. Надають перевагу мітлам — повільніше, зате безпечніше.
— Але Білл, Чарлі й Персі вміють це робити?
— Чарлі мусив складати іспит двічі, — вишкірився Фред. — 3 першої спроби в нього нічого не вийшло — явився на п'ять миль південніше запланованого місця, звалився прямо на голову якійсь бідолашній бабусі, що йшла в магазин.