І до сина:
Скільки разів я тобі казала: не можна стріляти в людей, тим більше в Єлизавету Петрівну!
Ой, вибач, бубласка! від усього серця вибачився хлопчик і знехотя поволочив ноги до виходу з кімнати, куди його тягнула за руку Олечка, дружина поета-фронтовика Івана Порфировича Глухенького.
На порозі хлопчик встиг спитати у Єлизавети Петрівни:
А ти мені вілшик написала?
Аякже! кивнула та. Написала. Але я тобі не зможу його прочитати.
А чому? з непідробним жалем у голосі спитав той.
Ти ж мене щойно вбив!
У мозку хлопчика запрацювали логічні причинно-наслідкові звязки. Це було написано на його обличчі.
Ні, я тебе не вбив! нарешті невпевнено сказав він.
Як це не вбив? У мене є свідки! Єлизавета Петрівна обвела рукою присутніх.
Хлопчик продовжував аналізувати ситуацію і нарешті цілком щиро вимовив:
Вибач, бубласка, я більше так не буду!
Дивись мені! Ну гаразд, приходь до мене сьогодні на вечірні читання!
Плийду, зрадів хлопчик, і мамина рука витягла його до коридору. За вже зачиненими дверима він похвалився мамі новиною, неначе та сама її не чула:
А я плийду до Лізи на вечілні читання!
У відповідь почулося строге:
Максюшо, до старших треба звертатися на «ви», скільки разів я тебе вчила!
Ой, вибач, бубласка! знову щиросердо вигукнув він.
Цсс! Тихо! Тата розбудиш! Він не спав усю ніч!
Клавка озирнулася на Єлизавету Петрівну. Та, відкопиливши нижню губу, замислено дивилась у вікно.
Івана Порфировича знову мучили нічні видіння?
Письменниця кивнула.
І що він кричав цієї ночі?
Те саме, що ти почула від малого Максимчика. Слово в слово.
Саме тому ви не спали?
Та кивнула.
Клавка вказала поглядом на купку дитячих віршів:
Це результат безсонної ночі?
Письменниця знову кивнула і скривила посмішку.
Ну, от бачите, є щось позитивне в безсонні! спробувала перевести на жарт Клавка.
Єлизавета Петрівна ще раз мовчки ствердно хитнула головою.
Що там чути у Спілці? запитала вона, не відриваючи погляду від крислатого клену за вікном.
Це було ритуальне запитання. Клавка працювала секретаркою у Спілці письменників, тому знала всі, ну, якщо не всі, то майже всі письменницькі новини. Вечорами і на вихідні вона підробляла у Єлизавети Петрівни «на дому». Але часом Клавці здавалося, що та кличе її до себе не задля друкування, а щоб бути в курсі всіх спілчанських новин. Та й справді: навіщо їй машиністка? Вона й сама непогано друкує: усю війну пропрацювала штабною друкаркою! А от новин у секретарки Спілки письменників Радянської України Клавдії Блажкевич завжди було хоч відбавляй! У спілчанській приймальні на машиністку не звертали ніякогісінької уваги, вона була «порожнім місцем», і в такий спосіб дуже зручно було отримувати новини з перших вуст. А кому ж їх переповідати? Не спілчанській же прибиральниці, яка тільки те й знає, що, підібравши черговий письменницький недопалок, нарікати: «Зачєм ето дєлать?» Не Овсяннікову жспілчанському водієві, який аж зі шкіри пнеться, щоб підслухати, про що говорить начальство, яке в машині не таке балакуче, як перед Клавкою. Тому він і «підбиває клинці» до секретарки. Але вона давно вже зрозуміла, що для водіїв Спілкаце не робота, а спецзавдання. Ясно, що начальство також про це здогадується і тому поводиться з шоферами вкрай обережно. Овсянніков по десять разів на день намагався зазирнути до приймальні і дешевими штучками її, Клавку, розговорити, викликати на відвертість. Але вона була «навчена»: донька ворога народу як-не-як.
То з ким же ще їй, Клавці, обмінюватися новинами, як не з Єлизаветою Петрівною! З цієї кімнати будинку РОЛІТу по вулиці Леніна, 68 жодна таємниця не вилетитьКлавка в цьому вже переконалася.
Найголовніша новина, Єлизавето Петрівно і вона зробила урочисту паузу: В кулуарах ходять розмови, що будуватимуть іще один будинок для письменниківна Червоноармійській
Письменниця уважно подивилася на машиністку, яка чекала на відповідну реакцію. Принаймні на «Та невже!».
Проте Єлизавета Петрівна відреагувала досить байдуже:
На жаль, мене це ніяк не стосується.
Як не стосується? Це стосується всіх! Це ж майже безпрограшна лотерея! Можете поставити перед Спілкою питання про покращення своїх житлових умов!
А що мені покращувати? У мене ж тут, у порівнянні з іншими, просто рай! Велика кімната, третій поверх, вікно виходить на скверик, обіцяють запустити там фонтанчик, який до війни і за німців працював. Шикарний клен готується до осені і все в моєму вікні! Хіба не щастя? Он Стельмахживе майже в підвалі, на першому поверсі в маленькій темній кімнатці. Мені гріх скаржитись. А Вишеславські У них взагалі абсурдна ситуація. Одна їхня кімната належить до квартири 1, де живе Стельмах, а другадо квартири 2, де живе Вільховий.
А як це так сталося? поцікавилася Клавка у старожилки РОЛІТу.
Як-як? Та так До війни у квартирі 1 жила сімя Аврома Вевюрка був такий відомий єврейський драматург До речі, на їдиш це слово, як і в українській, означає вивірку. І сам він по життю був як вивірка. Крутився, як білка в колесі І, здається, навіть колись друкувався під псевдонімом Бєлка. Між іншим, Вевюрко дуже цікаво писав про хасидський побут. У мене десь є його книга «Брильянт». Єлизавета Петрівна, крекчучи, встала з крісла, підійшла до стелажа, задерла голову вгору, щось вишукуючи поглядом серед запилюжених книжок на верхніх полицях, а потім, махнувши рукою, мовляв, не дістану, продовжила: Це пєса. Більш відома під назвою «137 будинків для дітей», була надзвичайно популярною на початку тридцятих. Смішна. Головний геройщось середнє між Остапом Бендером і Хлестаковим. Він хасид, з Умані, мабуть.
Ні, Єлизавето Петрівно, він не з Умані. Я нещодавно складала архів, він із Калуша.
Невже? Не знала, що там жили хасиди ага, про що це я?
Про квартиру Вишеславських.
Ага. Так от, Вевюрко помер у 1935-му
Вона затнулася. Подивилась на Клавку й уточнила:
Він від серцевого нападу помер Залишилася вдоваЕстер, дуже освічена і надзвичайно ефектна жінка. Перекладала з німецької на їдиш. То Вевюрки жили в двокімнатній квартирі 1 РОЛІТу. Після евакуації Естер спершу повернулася в неї, але рік тому вийшла заміж і виїхала до свого нового чоловіка в Ригу. А вона дружила з Вишеславськими, ті якраз тулилися в одній кімнатці квартири 2, де ще жив Вільховий. Тож Естер, звільняючи свою квартиру, придумала план, достойний Остапа Бендера: Льоня Вишеславський пробиває стіну між квартирами 1 і 2, і так квартира 1 з двокімнатної перетворюється на однокімнатну, туди селять Михайла Стельмаха. А Вишеславські тепер мають не одну кімнату, а дві.
І що, їм за це нічого не було? здивувалася Клавка.
Прохорова захрипіла сміхом:
Дівчинко, РОЛІТце як монастир, тільки письменницький, а Спілкаце свого роду каста. Письменники не дуже-то дають стороннім пхати свого носа в їхні справи. Ясно, що у Спілці про все знали. Але Вишеславських люблять. То й заплющили очі на самозахват. І вона відстовбурчила нижню губу. То що там про новий будинок на Червоноармійській?
Планується. Але то ще дуже далекі плани. Ясно, Єлизавето Петрівно, вам там нічого не світить, туди переїдуть Клавка затнулася, не хотячи зачепити письменницькі амбіції Прохорової, ну, люди з гучнішими іменами
Єлизавета Петрівна не подала й знаку. Клавка продовжувала:
Почнеться рух. Одні квартири звільнятимуться, туди переїжджатимуть нові мешканці. І ви можете під цей галас зїхати від Глухеньких
Єлизавета Петрівна насупилася:
А що Глухенькі? Чим вони тобі не вгодили?
Ой, Єлизавето Петрівно! Я ж не сліпа! І не глуха! Іван Порфировичлюдина, вона притишила голос, трохи неспокійна Вам буває часом дуже важко зосередитися на творчій праці
Єлизавета Петрівна закопилила губу.
Якби ви знали, скільки заяв від письменників падають на стіл відповідального секретаря! Як рясний дощ! Дивишсяу всіх нестерпні умови праці! І у великих, і у графоманів! Тільки вашої заяви там нема! Напишіть! Нічого вам не відпаде!