І що ти бачила у своєму «світі снів, де всі розуми були рівні й могли спілкуватися»?
Намацувала розум Наталі, але він був закритий. Я думала, що ніколи не зможу спілкуватися з нею.
Навіть якщо б ти могла говорити, вона не могла б спілкуватися, визнає він. Для неї ти лише мяка муркотлива забавка.
Він має рацію.
Я думала, що вона вибрала мене, бо відчувала, хто я насправді. І те, що вона назвала мене Бастет, і те, що ти мені пояснив значення цього імені, переконували мене, що так воно і є.
Але ти все-таки знайшла доброго провідникатвою «шаманку-ворожку».
Патрісіяце моє альтер его у світі людей. Вона теж поділяє думку, що ми лише розуми, замкнені в тілесному каркасі. Вона спілкується з тваринами і рослинами, вона теж першопроходець.
І в цю мить дивна думка зблиснула мені: хіба не легше спілкуватися з Патрісією вві сні, ніж з Піфагором нашою спільною мовою?
Це був би парадокс із парадоксів: легше спілкуватися без слів, навіть з представниками іншого виду!
Піфагор підходить до мене і треться до шиї носом. Думаю, він прочитав мої думки і спробував говорити зі мною через дотик хутра.
Ми відходимо від групи. Піфагор робить мені знак йти за ним на вершину статуї Свободи. Ми підіймаємося на сусіднє дерево, а звідти через найближчу гілку вистрибуємо на камяний постамент і опиняємося коло підніжжя бронзової жінки. Імітація складок тканини її тоги дає опору нашим кігтям і допомагає вилізти на голову. Вмощуємося там і оглядаємо околиці.
ОцеДім Радіо, звідти люди надсилають хвилі комунікації, телебачення, радіо.
Інтернет?
Можливо. Не впевнений. У кожному разі тут я добре ловлю.
Глибоко вдихаю повітря.
Глянь догори.
Зірки?
І планети. Одного разу мені спало на думку, що ми, коти, не з Землі родом. Хоча не знаю, звідки, можливо, існує інша планета, де жили наші предки. Вони могли запустити ракету з астронавтами-котами, які приземлися тут колись дуже давно.
Як Фелісет? А чому ми прилетіли саме сюди?
Можливо, ми прибули сюди, щоб колонізувати цю планету, примітивну, заселену грубими істотами з варварською свідомістю.
Тоді чому ми забули, звідки походимо?
Бо розвинули інструменти розуму, а не памяті. Не вміємо ні писати, ні читати, як наслідокне маємо вагомих засобів збереження інформації.
Ми позбавлені довготривалої памяті. Можливо, першопрохідці розповідали нашу історію своїм дітям, а тісвоїм. Коли її розповідали, вона могла спотворюватися, змінюватися, аж поки не стала звичайною казкою, легендою. Згодом усі про неї забули. Як про все, що не записано на непорушній основі. Ця ідея мене інтригує, і кінчик хвоста зраджує моє збудження.
Історія не цілком втрачена, оскільки в Індії, Китаї, Скандинавії люди вшановували Бастет, богів і богинь з головою чи тілом кота.
Деякі люди краще, ніж ми, памятають про наші витоки. Бо письмо і книжки дають їм змогу зберігати конкретний слід усього того, що трапилося в минулому. Це їхня велика перевага і наша велика прогалина. Писемна память є ключем до безсмертя цивілізацій. Без книжок усі істини можуть бути піддані сумніву, все, що було, поступово забудеться.
Вилизую себе. Піфагор ворушить вухами.
Намагаюся уявити планету з котами, які володіли б передовими технологіями. Там би були значно менші та значно швидші машини, якими керували б коти. А також літаки, які літали б ще вище.
Схожі на метких пташок, дозволяю собі уточнити.
Я уявляю цих котів в одязі.
З пацючої шкіри?
Можливо, ті коти ходять на двох ногах.
Щоразу як він висуває якусь ідею, у мене виникає бажання його доповнити.
Коти, які смакують фуа-гра з пацюків, пропонує він.
Що таке фуа-гра?
Страва, яку дуже цінують люди, як ікра.
Я хочу спробувати мишачу фуа-гра.
Він далі фантазує, не відриваючи очей від зірок. Вітер притискає наші вуса до щік.
Коти, які мали б маленьких людей за тварин-компаньйонів? пропоную, щоб збагатити розмову.
Ні, люди живуть тільки на Землі.
Ти впевнений, Піфагоре? Бо я чітко бачу великих котів, які гладять маленьких голих людей, що тремтять від радості. Я бачу, як ці коти готують їм сухий корм, чистять їхні лотки.
Ми з Піфагором нагромаджуємо гіпотези про ймовірну цивілізацію котів, але боюсь, щоб наша уява не розгулялась, як у наших людських слуг. Потім ми засинаємо, притулившись одне до одного.
Я сплю. І бачу сон. Мій розум виходить з тіла, і тонка хмарка котячої думки долучається до великої хмари думок усіх інших свідомих живих істот. Знову бачу сонні людські обличчя, заплющені очі, знаходжу обличчя Патрісії з відкритими повіками і таким самим відкритим розумом, як минулого разу.
Добридень, Бастет.
Я не знала, Патрісіє, що ти
Раніше я викладала історію в університеті. Вважала себе трохи огрядною, тому почала вживати ліки для схуднення. Але ці ліки мали побічні шкідливі наслідки. Спочатку в мене були мігрені, потім запаморочення і проблеми з мовленням. Коли я здогадалася, що це через ліки, було занадто пізно. Подала до суду на фармацевтичну компанію і виграла: ліки заборонили, але шкоду вже не можна було відвернути. Щодня я потрохи втрачала здатність передавати і приймати думки. Здатність говорити і чути. Я поступово замикалася у своїй голові, сама з собою. Це було дивно. Втративши два свої головні відчуття, я розвинула два інші, щоб компенсувати втрату і залишатися в контакті з зовнішнім світом. Кажуть, що сліпотаце найгірше, але для мене найгіршеглухота. Коли ти глухий, вже не помічаєш обєму простору, в якому перебуваєш, бо вуха теж дають цю інформацію, ти знала про це?
Саме тому, що ти була «замкнена у своїй голові», ти стала шаманкою?
Саме тому, що була замкнена, як ти кажеш, я шукала виходу, шукала дверей, і зрештою Не так багато існує «нормальних» професій для глухонімих. Мій розум шукав засоби для виживання. У житті, думаю, все врівноважується, кожна вада компенсується надмірністю якогось особливого таланту.
У кожному разібраво! Тобі вдалося передати моє повідомлення іншим, кажу я. Мої вітання.
Браво й тобі, Бастет. Саме завдяки твоєму плану ми тут.
Мушу зізнатися, що це не мій план, це план мого побратима Піфагора. Він усе знає і організовує, він знайшов Лебединий острів. У нього є Третє Око. Я тільки його учениця.
Піфагор? Ти знаєш, що це імя дуже відомого в античній Греції чоловіка? Він був дуже освічений і дуже мудрий філософ. Коли я викладала, то спеціалізувалася на цьому історичному періоді й захоплювалася персонажем, який носив те саме імя, що і твій приятель. На мою думку, це найдивовижніший чоловік, який коли-небудь жив на землі.
Ця Патрісія таки дивовижна.
Хочеш більше дізнатися про його життя?
Звісно.
Його мама думала, що не може мати дітей, тож пішла до Піфії в Дельфи, і та передбачила, що в неї народиться дитина, обдарована всіма чеснотами. І справді, невдовзі у неї народився хлопчик. Тоді вона назвала його «Піфагор», що означає «провіщений Піфією». Він народився 570 року до Різдва Христового на грецькому острові Самос, а його батьки були ювелірами. Піфагор був надзвичайно гарний, мав атлетичну будову тіла. У 17 років не лише віртуозно грав на арфі та флейті, а й вигравав усі змагання з кулачних боїв, тодішнього боксу, на Олімпійських іграх. Одного разу батько попросив його поїхати до Єгипту, щоби передати жерцям Мемфіського храму замовлені ними персні.
Єгипетським жерцям, які поклонялися Бастет?
Мабуть. Він скористався перебуванням у Мемфісі, щоби пройти ініціацію.
У нього мав би бути кіт.
Коли він отримував знання єгипетських жерців, на країну напала армія перського царя
Камбіса II?
Ти вже знаєш цю історію?
Це частина загальної культури кожної кішки
Юний Піфагор безпорадно спостерігав, як завойовники руйнують храми, був свідком публічної страти фараона і жорстокої розправи над жерцями та аристократами.
І їхніми котами?
Так, котів нищили теж. Піфагор встиг втекти до Юдеї, сучасного Ізраїлю. Там його прийняли гебрейські священнослужителі й навернули у свою релігію.
Він був великим мандрівником.