Якби він усвідомлював усе це, то зумів би любити по-справжньому.
Його уявлення про себе обмежене тілесною оболонкою, відрізане від інших, а я зрозуміла, що у мене немає меж. Так: я безмежна і безсмертна. Почуваюся добре, навіть якщо моє тіло ризикує бути дезорганізованим у загальній структурі. Зовсім не хвилююся, бо виживу все одно, хоч і по-іншому.
Заплющую очі, і мій розум втікає далеко від тіла, схопленого в сітку.
Уявляю, що я Фелісет у ракеті й лечу на Місяць.
24. Пастка
Мене розбудили голоси.
Нас оточили людські діти, озброєні луками та списами. Усі мають газові маски. Дехто тримає рушницю. Вони всі брудні, в подертому одязі.
Ми відповідаємо на удари палицями, вишкірюючи зуби і цвиркаючи слиною, але мотузки не дають нам змоги відбиватися.
Той, що скидається на ватажка, має на собі намисто зі щурячих голів. За його наказом якийсь хлопець опускає сіть. Вони звязують нас і підвішують за лапи до довгої галузки. Несуть до рову, наповненого смердючою рідиною. Впізнаю запах чорного мастила, яке забруднило мене на будівельному майданчику Наталі.
Вони вирили цей рів і заповнили його нафтою, щоб захистити свій табір від щурів, примудряється пояснити Піфагор попри своє скрутне становище.
Минувши перешкоду, люди знімають протигази.
Бачу навколо лише ворожі обличчя, а дехто дивиться на нас, як мені здається, ласо.
Виходимо на галявину, посеред якої потріскує велике вогнище.
Навіть головою донизу помічаю, що в полумї на довгих палицях смажаться зайці, собаки і коти.
Нас поклали на землю.
Думаю, наша місія завершиться, навіть не розпочавшись, скиглю я.
Шкода. В інтернеті нема інформації про звичаї цієї спільноти.
Так закінчують першопрохідці.
Я щаслива, що познайомилася з тобою, Піфагоре, кажу, спостерігаючи, як одна людина обрізає галузку, що, очевидно, слугуватиме за рожен для моєї персони.
Я вважала себе значно кращою, ніж Фелікс, а закінчу життя так, як він.
Таке враження, що вони не зауважили мій USB-приймач і прикріплений дротами телефон, дивується сіамець.
Знімуть під час готування, вони нікуди не поспішають.
Піфагор ще раз заплющує очі, щоби знайти інформацію.
Твоя служниця десь недалеко, оголошує він. Вона має бути в одному з цих наметів. Давай, поклич її!
Починаю нявчати на все горло, але жодного результату. Випробовуючи усе можливе, починаю мурчати на низьких частотах: Наталі! Ходи сюди, ти мені потрібна.
І стається диво.
Спочатку відчуваю її запах, а потім її силует, її наближення. Я бачу її, а вонамене.
Моя служниця жваво сперечається зі своїми молодшими одноплемінниками, показуючи на мене пальцем, вимовляючи моє імя й імя мого компаньйона. Людина у намисті, здається, не погоджується з нею. Наталі зникає і повертається з іншою жінкою, дуже на неї схожою.
Піфагор, зазирнувши відразу в інтернет, повідомляє:
Це Стефані, її сестра. Вона тримала сиротинець, звідки невелика група молоді влаштувалася тут. Згодом до них приєдналися інші сироти.
Чому вони сперечаються?
Очевидно, лише Стефані має достатній авторитет, щоб переконати ватажка дітей відпустити нас.
Дуже рішучим голосом Наталі звертається до дітей і показує на Третє Око сіамця. Тоді хлопець змінює свою поведінку, прислухається до її пояснень і погоджується врешті-решт розвязати нас.
Щойно я опиняюся на землі, звільнена від своїх пут, стрибаю на руки служниці й лижу їй щоки (знаю, що це собача поведінка, але в цю мить я страшенно тішуся, що вона врятувала мені життя, і не можу вдавати байдужість).
Піфагор поводиться стриманіше.
Тепер, Бастет, треба, щоб ти виконала свою місію. Скажи ж їй: треба допомогти нам перетворити Лебединий острів на сховок від щурів.
Я муркочу, і моя служниця гладить мене дужче.
Вона говорить до мене доброзичливо, усміхаючись і повторюючи моє імя.
Піфагор, здається, думає, що вона мене розуміє.
Давай, повторює він. Поясни їй усе.
Ні.
Чому ні?
Я тобі збрехала: мені ще ніколи не вдавалося точно передати свою думку.
Ти не вмієш передавати котячу думку людському розуму? Але щойно я бачив, що вона розуміє твоє своєрідне муркотіння!
Я пробувала. Заспокоювала її. Давала їй зрозуміти, що потребую чогось, але далі цього не доходило.
Ну от, сказано. Тепер він знає правду. Мені принаймні стало легше. Я не можу безконечно підтримувати ілюзію.
Отже, ми здійснили цю подорож даремно, скрушно вимовив він. Чому ти не сказала мені цього раніше?
Має бути якийсь спосіб говорити до них, я впевнена в цьому!
Мені треба ще трохи часу.
Я муркочу на всіх частотах, які можна видобути з мого горла.
Марно. Я отримую у відповідь тільки пестощі.
А ніч усе ближче.
Незабаром Наталі йде спати у полотняний намет. Я згортаюся клубком коло її ніг, заплющую очі, посилаю нове муркотіння значно нижчої частоти, щоб заспокоїтися. Але в глибині душі я знаю, що всі ми приречені з моєї вини.
Чому мені не вдається бути зрозумілою для людей?
Я й сама невдовзі засинаю. Тільки у фазі сну трохи слабне почуття вини. Мені доведеться ще багато попрацювати, щоб стати корисною своєму оточенню.
25. Зустріч у хмарах
Мені сниться сон.
Бачу занепад людства і необмежену владу щурів.
Вони стають усе більші, усе чисельніші, усе жорстокіші.
Якась істота підходить до мене, це Камбіс, щурячий король, якого несуть шість його менших одноплемінників.
Він сидить у кріслі, наче на троні, як людина, і носить намисто з маленьких котячих голівок навколо шиї. Колупаючись кігтем в зубах, каже: «Я теж підтримую міжвидове спілкування».
Потім, вишкірившись, уточнює: «Я готовий розмовляти з тобою, Бастет. Моє перше питання таке: ти хочеш, щоб тебе зїли зараз чи трохи пізніше?»
І регоче так, як це роблять люди.
Миттєво прокидаюся, тру очі та змушую себе заснути, щоб мені наснилося щось інше.
У другому сні Піфагор говорить: «Мені вдається приймати людську думку, тому що я знайшов відповідний радіопередавач, у моєму випадку Софі. Немає містків, але десь, ймовірно, існує перехідник. Досить знайти того чи ту серед людей, хто буде здатен тебе слухати. Знайди правильну особу, і це спрацює, Бастет. Тепер, коли ти знаєш, що шукати, все може вдатися».
Знову розплющую очі. Піфагор спить трохи далі, але я переконана, що саме його розум надіслав мені цю думку. Отже, я маю чітку мету: знайти уві сні людський розум, здатний бесідувати зі мною у такому часопросторі, який не піддається законам нормального світу.
Зосереджуюся, заплющую очі, і в цьому третьому сні керую своїм розумом, легкою маленькою необмеженою хмаркою, але замість того, щоб розширювати, я його стискаю, він відєднується від моєї голови й летить високо до неба. Він підіймається над лісом. Сягає великої хмари, звідки може побачити усі обличчя людських розумів.
Бачу обличчя Наталі, але в неї, як і в багатьох інших, заплющені очі.
І ось мандрую своїм розумом цими сплячими людськими обличчями. Носи і губиначе пагорби. Заплющені повіки здаються жмутами трави. Раптом один відблиск привертає мою увагу. Щось, що нагадує гладкі рожеві фрукти, зявляється посеред довгих вій, що обрамляють повіки, які починають тріпотіти. Губи, що під ними, розтягуються в усмішці, потім відкриваються, щоб вимовити:
Добридень, «котячий розуме».
Наближаюся й інстинктивно відповідаю:
Добридень, «людський розуме».
Піфагор мав рацію. Комунікація з людським розумом можлива, досить тільки знайти доброго приймача! Як він там казав? «Мусить десь бути перехідник». Ніколи б не повірила, що його можна знайти у світі снів.
Ми справді можемо розмовляти?
Звісно. Тут ми обходимо фізичні межі реального світу. Ти сама це знаєш, інакше би тебе тут не було і ти зі мною не говорила б.
Таке зі мною вперше.
Зі мноюні. Я вмію розмовляти з розумом усіх тварин і розумом усіх рослин. Як тільки я зрозуміла, що це можливо, почала експериментуватитепер практикую це щовечора. Якщо для тебе це вперше, то ласкаво просимо у цей досвід. Побачиш, це захопливо.
Придивляюся до неї і бачу обличчя літньої жінки, схоже на лице Софі, але трохи кругліше і з короткою стрижкою.