Володимир КривенкоНезвичайні пригоди горобчика Чиріка
Частина перша
Народження
Якось навесні, в одному густому-прегустому лісі в теплому-претеплому гніздечку народився малесенький горобчик. Він виліз з тісної шкаралупи, подивився широко розплющеними очима на навколишній світ, на тата з мамою і дзвінко сказав:
Чирік!
Ой! Це він привітався з нами, зраділа мама-горобчиха Чирка.
Яке чемне гороб'ятко! Погодився тато-горобець Чир. А давай так і назвемо його, як він сам сказавЧирік. Але ж, ти подивись, яке чудо! У всіх горобців діточки на світ з'являються з заплющеними очима і пищать, а не чирікають! А цей, ще в шкаралупі обігнав своїх ровесників в розвитку! Що ж воно далі буде?
Подивимось, сказала мама Чирка. Головне, хай росте здоровим і розумним!
Дядько Михайло
Так і став молоденький горобчик Чиріком, Тато з мамою дуже піклувались за синочка. Дідусь, старий мудрий Чик з бабусею Чикинею теж, раз у раз, приносили онучку щось смачненьке і Чирік швидко зміцнів і навчивсь літати. Тепер Чирік вільно пурхав по лісу, а оскільки він був чемним і допитливим горобчиком, у нього з'явились перші друзі. А найпершим став, як не дивно, ведмідь дядько Михайло, барліг якого знаходився під коріннями вивороченої буревієм сосни, якраз під гніздечком Чиріка. А сталось це так: бавився якось Чирік з друзями-однолітками в заростях дикої малини, коли почув сопіння, бурмотіння і голосні зойки.
Що сталося, хто там так стогне? Не бійся, засміялись друзі-горобчики, це твій сусід Михайло. Він ласував малиною і наколовся на голки акації. От і стогне. Летімо, посміємось з нього! Горобці полетіли до дядька Михайла, розсілись на гілках акації і стали насміхатись з ведмедя.
Такий великий і такий дурний! Ми, от, сидимо в гілках і не наколюємося, на голки, бо ми розумні, а ти дядько Михайле, дурний, дурний, дурний!!!
Як вам не соромно, розгнівався Чирік, йому ж боляче, а ви смієтесь!
Підлетів Чирік ближче і побачив, що в спині дядька Михайла стирчить здоровенна голка акації, а дядько Михайло ніяк не може дістати її своїми лапами. Сів Чирік на спину дядька Михайла, схопив дзьобиком колючку, потяг щосили і вирвав її з ведмежої спини. Заревів від різкого болю дядько Михайло, озирнувся і побачив Чиріка з закривавленою колючкою в дзьобику.
Ти що оце виробляєш жовторотику? Нащо мене голками штрикаєш?
Пробачте дядьку Михайле, я не штрикаю, навпаки, я витяг цю колючку з вашої спини, бо вам дуже боляче було!
А й справді,промовив дядько Михайло, поводячи могутніми плечима, біль став вщухати і зараз вже майже не болить. А ти хто такий? Чи не той горобчик, що нещодавно народився в гніздечку над моїм барлогом?
Так, це я, дядьку Михайле, сказав Чирік, вибачте, що я зробив вам боляче, це від невміння, бо ще ніколи ні з кого голок не витягав
Пусте, сказав дядько Михайло, ти мене вилікував, а за це я пропоную тобі свою дружбу. Якщо хтось образить тебе, або, якщо, виникнуть якісь проблеми, кажи мені, розберемося! Поможу, чим зможу, бо ми ж тепер друзі!
Отак потоваришував маленький горобчик Чирік з великим рудим ведмедем дядьком Михайлом.
Їжачок Колючка
За кілька днів трапилась ще одна пригода. Сидів собі Чирік на гіллячці, відпочивав, бо літав далеко-далеко, аж до лісового озера і втомився. Сидить Чирік і спостерігає; виліз погрітися зі своєї холодної нірки їжачок Колючка, ліг на спинку, підставив черевце сонечку і задрімав. В кущах щось зашелестіло. Бачить Чирік, повзе по зеленій траві до їжачка Рудий Лис, от-от стрибне і вхопить сплячого їжачка за беззахисний живіт. Впав тоді Чирік, як той камінець, на їжачка буцнув його обома ніжками в м'який сірий живіт і миттю злетів вгору. Їжачок, з несподіванки, скрутився клубочком, а Лис, що вже не зміг спинити свого стрибка, лише подряпав їжаковими голками свою морду. Затявкав з болю Лис і чкурнув в кущі. Довго б лежав, скрутившись в колючу кулю Їжачок, але Чирік, впевнившись, що небезпека минула, підлетів до нього і промовив:
Розгортайся, друже Їжачок!
А як же, зараз! Знайшов дурного! Пробурмотів з-під настовбурчених голок їжачок. Тобі з першого разу не вдалося мене за живіт схопити, то тепер і поготів, не вдасться!
Мені? розсміявся Чирік. Та якби не я, то Рудий Лис давно б вже пообідав тобою. Ти пригрівся на сонечку і міцно спав, так що вибач, не було часу ввічливо будити тебе.
То ти врятував мене від зубів Рудого Лиса? розгортаючись запитав їжачок Колючка. Чим я можу віддячити тобі за порятунок?
А не спи більше черевцем догори! засміявся Чирік, та й полетів додому.
Білі Мухи
Після того випадку пройшов деякий час і Чирік став помічати, якісь дивні зміни в лісі; листячко стало міняти свій колір на жовтий та бурий. Ранки стали прохолодними, птахів стало помітно менше, дядько Михайло наносив у свій барліг сухого сіна і кілька днів вовтузився там, роблячи собі м'яку перину. Запитав Чирік дядька Михайла:
А нащо ви, дядько Михайле, таку теплу постіль робите?
Так зима ж скоро, пробурмотів дядько Михайло, треба раніш спати вкладатися, поки Білі Мухи не налетіли.
Здивувався Чирікдядько Михайло такий великий та дужий, а якихось мух боїться Запитати дядька Михайла про тих страшних мух Чирік не наважився, а вирішив довідатись про них у дідуся Чика.
Зраділи дідусь і бабуся онукові; гасає всенький день по лісові з друзями, але й нас, стареньких, не забуває! Кинулись вони пригощати онучка самим найсмачнішим, що у них було, але Чирік від всього відмовився і сказав:
Дідусю, я до тебе у справірозкажи мені про Білих Мух яких, навіть, дядько Михайло боїться. Вони що, такі несмачні, чи кусаються-колються, як ті голки акації?
Так, онучку, сказав дідусь, вони і несмачні і кусаються люто бо дуже-дуже холодні. Вони обтрушують всі листочки з дерев, заганяють всіх смачненьких жучків-черв'ячків в недоступні для нас укриття, крім того, ми змушені будемо переселитися в село, поближче до людей. Там можна знайти теплий закуток. Люди в селах та містах влаштовують для нас годівнички, щоб ми взимку не пропали з голоду та холоду.
Ой! перелякано цвірінькнув Чирік. Я не хочу зими! Я хочу, щоб завжди було тепло!
А хто ж хоче мерзнути та голодувати, посміхнувся дідусь Чик.
Так вже заведено, похитала головою бабуся Чикиня. Тільки ластівки та великі птахи відлітають у Вирій, великі водоплаваючі птахи взимку не можуть тут прогодуватись бо вода стає твердою, мов той камінь, а ластівки харчуються лише в повітрі, а взимку в повітрі лише люті, холодні, Білі Мухи
А що таке Вирій? Запитав Чирік.
Вирій, замріяно мовив дідусь Чик, то такий край, де завжди тепло і багато-пребагато смачної їжі.
То летімо й ми туди! Вигукнув в захваті Чирік. Чим ми гірші за ластівок?
Ми, онучку, не гірші, миінші. Летіти туди дуже-дуже далеко, та ще й через велику-превелику воду, що зветься морем, де ні присісти ні перепочити. Ластівки, он, все літо, не присідаючи, у небі кружляли, а ми лише з кущика на кущик пурхали Де ж нам море перелетіти?
Дідусь твій в молодості теж у Вирій попробував злітати, посміхнулась бабуся Чикиня.
Молодий, завзятий був, але дурний, сумно похитав головою дідусь Чик. Ледве не загинув!
Похнюпивши дзьобика випурхнув Чирік з дідусевого гніздечка та й полетів додому. Втім, додому йому теж не хотілося, сів він на гіллячку біля барлогу і тут в його маленькій голівці сяйнула думка;
Порада дядька Михайла
Дядьку Михайле! Дядьку Михайле!!! Зацвірінькав Чирік. З барлогу почулося гучне сопіння і дядько Михайло визирнув з своєї домівки.
Чого галасуєш, малий? Е-е-е, я бачу, ти дуже засмучений, що сталося? Чим я можу допомогти? Кажи, не соромся, ми ж друзі!
Та, дядько Михайле, я чув що скоро Білі Мухи прилетять, а кажуть, вони холодні і злі, я їх боюся!
Чим же я можу цьому зарадити? Ще нікому не вдавалось відвести цю біду.
Дядьку Михайле, а ви плавати вмієте?
Плавати? Та трохи вмію. Наше лісове озеро вільно перепливаю. А чому ти питаєш?
Дядьку Михайле, а давайте втечемо від Білих Мух! Я чув, є такий край, куди Білі Мухи не долітають і там завжди тепло! Зветься той край Вирій. Але щоб до Вирію дістатись треба велике-превелике озеро переплисти.