Уперта, як мул, так я і сказав своїй ясновельможній матері Потім промовив голосніше: Ні, я маю намір порізати не твоє гарненьке горло, а лише твою ногу. Дай мені свою ногу.
Неохоче я випростала ногу, й він відкинув багаті покривала ліжка.
Навіть шкода, сказав він сам до себе. Шкіра в тебе надзвичайно гладенька, а вигин твого підйому так і хочеться поцілувати мабуть, безглуздо про це думати, але будь-який чоловік захотів би поцілувати тебе ось тут
І він зробив швидкий надріз, який примусив мене здригнутися й зойкнути від болю.
Ти мене поранив!
Замовкни, сказав він і здавив мою ногу крізь простирадла, так що дві або три краплі крові утворили плями на білому, потім він подав мені клапоть білої матерії. Ти можеш забинтувати твою рану. Вона навряд чи залишиться видимою на ранок, це лише подряпина, не більше, а до того ж ти одягнеш панчохи.
Я обмотала клапоть матерії навкруг ноги й подивилася на нього.
Даремно ти так переживаєш цей біль, сказав він. Це врятує твою репутацію. Вони подивляться на простирадла вранці і знайдуть плями, які доведуть, що ти пустила кров, як невинниця у свою шлюбну ніч. Коли твій живіт стане видимим, ми скажемо, що це дитина шлюбної ночі, а коли вона народиться, то скажемо, що це восьмимісячна дитина, яка народилася надто рано.
Я поклала руку собі на живіт і не намацала там нічого, крім кількох складок зайвого жиру.
Що ти знаєш про восьмимісячну дитину? запитала я. Що тобі відомо про плями на простирадлах?
Моя мати все мені пояснила, сказав він. Вона порадила мені порізати тобі ногу.
Я маю так багато дякувати їй, сказала я з гіркотою в голосі.
Звичайно, маєш. Бо вона порадила це зробити, щоб наша дитина стала дитиною медового місяця, сказав Генрі з похмурим гумором. Дитина медового місяця дитина благословенна на відміну від королівського бастарда.
Вестмінстерський палац, Лондон
Лютий 1486 року
Я дружина короля Англії, але я не маю апартаментів королеви у Вестмінстерському палаці.
Бо ти не королева, просто пояснив мені Генрих.
Напіврозтуливши рота, я подивилася на нього ворожим поглядом.
Ти не королева! повторив він. А крім того, моя мати працює зі мною над державними паперами й нам легше працювати, якщо ми маємо спільну приватну кімнату. А її зручно утворити, коли наші апартаменти дотичні.
Ти користуєшся таємним проходом, який сполучає твою спальню з її спальнею?
Він зашарівся.
Це навряд чи таємниця.
Отже, ви маєте приватну кімнату. Мій батько побудував її, щоб він міг приходити до моєї матері в її кімнати без того, щоб його супроводжував весь двір. Вони любили зустрічатися таємно.
Несподівана краска забарвила йому щоки.
Елізабет, у чому річ? Моя мати і я часто вечеряємо вдвох, ми часто розмовляємо увечері, ми молимося вдвох. Нам легше жити, якщо вона може прийти до мене або мені треба побачитися з нею.
Ви любите заходити до кімнати одне одного вночі й удень? поцікавилася я.
Він помовчав, роздратований. Я навчилася читати вираз його обличчя, й коли він стискає рота і звужує очі, то це означає, що я збентежила його. Мені подобається штовхати його на грань, це одна з небагатьох втіх, які я знаходжу у своєму шлюбі.
Чи я правильно тебе зрозумів, що ти хочеш переселитися до кімнат королеви для того, аби я міг заходити до твоєї спальні вночі й удень, ніким не помічений? Ти навіяла собі потребу в моїй увазі? Ти хочеш, щоб я перебував біля твого ліжка? У твоєму ліжку? Ти хочеш, щоб я таємно приходив до тебе кохатися? Кохатися для похоті, а не для того, щоб зачинати дітей? Щоб ми жили, як твої батьки з їхніми потаємними гріховними зустрічами?
Я опустила очі.
Ні, відповіла я похмурим голосом. Я лише хотіла сказати, що, здається, дивним те, що я живу не в апартаментах королеви.
Тобі чимось не подобаються апартаменти, в яких ти живеш? Тобі не подобається, як вони вмебльовані? Вони надто малі?
Ні.
Ти хочеш кращих гобеленів на стінах? Тобі не вистачає музик? Чи слуг? Ти голодуєш, кухні надсилають тобі мало страв?
Не в цьому річ.
Може, й справді ти помираєш із голоду? Почуваєш себе самотньою або мерзнеш?
Мої апартаменти мене цілком задовольняють, процідила я крізь зуби.
Тоді я пропоную, щоб ти дозволила моїй матері залишитися в тих апартаментах, де вона нині є, бо вона їх потребує як мій головний радник. А ти житимеш у кімнатах, які вона тобі надала. І я навідуватиму тебе щоночі, перш ніж вирушу в подорож.
Ми вирушимо в подорож?
Я вперше про це почула. Він кивнув.
Не ти. Ти нікуди не поїдеш. Мати вважає, тобі краще залишитися в Лондоні. А ми з нею поїдемо на північ. Вона вважає, що я повинен показатися стільком людям, скільком зможу, відвідати міста, поширити свою популярність. Призначити наших прихильників на відповідальні місця, переманити колишніх ворогів. Тюдори повинні поставити свою печать на цій країні.
О, в такому разі вона, звичайно, не захоче, щоб я була там, сказала я з неприязню в голосі. Якщо ви поширюватимете вплив Тюдорів, то принцеса з династії Йорків вам лише заважатиме. А що як люди віддадуть перевагу мені? Якщо вони не помічатимуть тебе, не помічатимуть її, а вітатимуть мене?
Він підвівся на ноги.
Думаю, вона дбає лише про твоє здоровя і здоровя твоєї дитини, як і я, зрештою, різко відказав він. І звичайно ж, треба домогтися, щоб королівство лояльно ставилося до династії Тюдорів. Дитина у твоєму лоні це спадкоємець престолу з династії Тюдорів. Ми робимо це для тебе й для дитини, яку ти носиш. Моя мати працює на мене й на свого онука. Я хотів би, щоб ти знайшла в собі бажання бути вдячною. Ти називаєш себе принцесою, я тільки й чую, що ти вважаєш себе принцесою за правом народження, я хотів би, щоб ти це довела. Я хочу, щоб ти показала себе особою королівської крові.
Я опустила очі.
Скажи їй, що я вдячна, мовила я. Я завжди, завжди вдячна.
Моя мати увійшла до моїх апартаментів, із блідим обличчям і з листом у руках.
Що там у тебе? Нічого доброго, судячи з твого обличчя.
Це пропозиція короля Генриха, щоб я одружилася.
Я взяла в неї листа.
Ти? Щоб ти одружилася? Що він має на увазі?
Я переглянула аркуш паперу, який тримала в руці, й подивилася на неї. Навіть її губи побіліли. Вона кивнула, ніби втратила дар мови, кивнула кілька разів і не сказала нічого.
Одружитися з ким? Облиш, мамо. Ти мене лякаєш. Про що він думає? Про кого він думає?
Про Якова Шотландського.
Вона хапнула ротом повітря, ніби хотіла засміятися.
У кінці листа після всіх компліментів і похвал на адресу мого молодого вигляду й доброго здоровя він каже, що я маю одружитися з королем Шотландії, поїхати звідси до далекого Единбурга й ніколи не повертатися.
Я знову повернулася до списаної сторінки. Це був дуже чемний лист від мого чоловіка до моєї матері, у якому він писав, що був би дуже їй вдячний, якби вона зустрілася з шотландським послом і прийняла його пропозицію одружитися з королем Шотландії, а також погодилася на дату, яку вони запропонують, щоб укласти шлюб цього літа.
Я подивилася на неї.
Він збожеволів. Він не може командувати тобою. Він не може примусити тебе вийти заміж. Він не посміє. Цей план підсунула його мати. Ти не можеш туди поїхати.
Вона затулила рота рукою, щоб приховати тремтіння губ.
Думаю, мені доведеться на це погодитись. Вони можуть мене примусити.
Мамо, я не зможу залишитися тут без тебе!
А як він накаже?
Я не зможу жити тут без тебе!
Я неспроможна тебе покинути. Але якщо король накаже, то в нас не залишиться вибору.
Ти не можеш знову вийти заміж! я почула себе приголомшеною на саму думку про це. Ти навіть про таке не думай!
Вона затулила очі долонею.
Я не можу навіть уявити собі щось подібне. Твій батько Її голос урвався. Елізабет, моя найдорожча, я казала тобі, що ти повинна бути усміхненою нареченою, я сказала своїй сестрі Катерині, що вона краще за інших знає: жінки повинні виходити заміж, коли їм наказують, і я погодилася на заручини Сесилії на вибір Генриха. Я не можу прикидатися, що я єдина, кого це не стосується. Генрих переміг у битві. Він тепер командує Англією. Якщо він наказує мені одружитися, хай навіть із королем Шотландії, я мушу їхати до Шотландії.