Але, Генрих, прозаїчний і реальний, чудово розумів, що діялося зі мною, й вирішив допомогти мені, вгородивши нігті у мою мяку долоню. Він глибоко встромив їх у мою плоть, я зойкнула від болю, і важкий погляд його карих очей виринув із туману, і я побачила, як він розгнівався. Я судомно вдихнула ковток повітря.
Скажи це! люто промурмотів він.
Я опанувала себе й знову сказала, тепер правильно вимовивши його імя:
Я, Єлизавета, беру тебе, Генриха
Шлюбний банкет відбувався у Вестмінстерському палаці, й мене обслуговували на зігнуте коліно, ніби я була королевою, хоч її світлість мати короля нагадала раз або двічі, що хоч я й дружина короля, але мене ще не коронували. Після банкету були танці, й кілька досвідчених акторів зіграли пєсу. Виступали акробати, хор проспівав кілька пісень, королівський блазень розповів кілька непристойних історій, а тоді моя мати й сестри відвели мене до спальні.
Там давно горів вогонь у каміні, який пахнув жаром від товстих колод і сосновими шишками, і моя мати дала мені випити спеціально звареного весільного елю.
Ти нервуєш? запитала мене Сесилія голосом солодким, як мед.
Ми досі не знаємо дати її весілля, й вона стурбована тим, аби ніхто не забув, що воно має бути наступним.
Я не сумніваюся в тому, що нервуватиму у свою шлюбну ніч. Я знатиму, коли настане моя черга, а ти знаєш?
Ні, коротко відповіла я.
Чому ти не допоможеш сестрі лягти до ліжка? сказала їй мати, й Сесилія відгорнула ковдри й штовхнула мене на високе ліжко.
Я прихилилася спиною до подушок і проковтнула тривогу.
Ми почули, як король та його друзі наблизилися до дверей. Архієпископ увійшов першим, щоб побризкати на ліжко святою водою й помолитися над ним. За ним увійшла леді Марґарет, міцно тримаючи в руках велике розпяття зі слонової кості, а за нею Генрих, розчервонілий і усміхнений, посеред гурту чоловіків, які плескали його по спині й казали, що він завоював найкращий трофей у всій Англії.
Холодний погляд леді Марґарет попередив усіх, що тут неприпустимі брутальні жарти. Хлопчик-паж відгорнув ковдри, супутники короля, зняли з нього важкий, прикрашений дорогоцінним камінням халат, Генрі у гарно гаптованій нічній сорочці ковзнув під простирадла поруч мене, й ми обоє прихилилися спинами до подушок і цмулили наш шлюбний ель, як слухняні діти, коли їх укладають до ліжка, а тим часом архієпископ закінчив свої молитви й відступив назад.
Неохоче шлюбні гості стали виходити з кімнати, моя мати подарувала мені швидку прощальну усмішку й повела геть моїх сестер. Леді Марґарет покинула нас останньою, й коли вона рушила до дверей, я побачила, як вона подивилася назад на свого сина, ніби примушувала себе не повертатися назад, щоб іще раз обняти його.
Я пригадала, як він розповідав мені, що протягом багатьох років він лягав до ліжка без її поцілунку і її благословення і що тепер вона любить проводжати його до ліжка. Я побачила, як вона завагалася на порозі, так ніби їй було нестерпно покинути його, і я всміхнулася їй, простягла руку й легенько поклала на плече її сина таким собі власницьким доторком.
На добраніч, високошанована мати, сказала я. На добраніч від нас обох.
Я дозволила їй побачити, як я взяла гарний нічний комір її сина пальцями і тримала його, наче то був повідець мисливського собаки, що цілком належав мені.
На мить вона зупинилася, дивлячись на нас, із ледь розтуленим ротом, затримавши дихання; поки вона там стояла, я нахилила голову до Генриха, ніби хотіла покласти її йому на плече. Він гордо всміхнувся, його обличчя зашарілося, йому було приємно усвідомлювати, що вона тішиться, бачачи свого сина, свого любого єдиного сина в шлюбному ліжку поруч із прекрасною нареченою, справжньою принцесою. Лише я зрозуміла, що бачити мене усміхненою в його ліжку їй було важко, це розбудило в ній ревнощі, які терзали її, наче вовк, що встромив зуби їй у живіт. Її обличчя скривилося, коли вона зачиняла за собою двері, й, коли клацнув замок і ми почули, як охоронці стукнули списами, поставивши їх на підлогу, ми обоє зітхнули, ніби чекали цієї миті, коли нарешті залишимося самі-одні. Я підвела голову й моя рука ковзнула з його плеча, але він зловив її й притиснув мої пальці до своєї ключиці.
Нехай вона буде тут, сказав він.
Щось у виразі мого обличчя остерегло його, що то була не ласка, а фальшива монета.
О що то було? Якийсь зловтішний дівочий трюк?
Я прибрала руку.
Нічого, сказала я.
Він подивився на мене погрозливим поглядом, і на мить я злякалася, що розгнівала його й він наполягатиме, щоб підтвердити наш шлюб і взяти мене під натиском гніву, щоб зробити мені боляче й ще раз боляче. Але потім він пригадав, що я ношу в собі його дитину й він не повинен доторкатися до мене, поки я вагітна, й підвівся з ліжка, сердитий від образи, накинув на плечі розкішний шлюбний халат і сів біля вогню, підтягнув письмовий стіл до стільця й запалив свічку. Я зрозуміла, що весь день був для нього зіпсований цією однією хвилиною. Він оголосить день зруйнованим через цю хвилину, памятатиме хвилину й забуде день. Він завжди так боявся спізнати розчарування і воно підтвердило його песимізм. Тепер він памятатиме геть усе собор, церемонію, банкет, хвилини, які дарували йому втіху, крізь серпанок образи протягом решти свого життя.
Яким же я був дурнем, подумавши, що ти поставилася до мене з любовю, коротко сказав він. Я подумав, ти доторкнулася до мене з ніжністю. Я подумав, наші шлюбні обітниці зворушили твоє серце. Я подумав, ти поклала голову мені на плече з почуттям приязні. Дурень я, та й годі.
Я не змогла йому відповісти. Звичайно ж, я не могла поставитися до нього з любовю. Він мій ворог, убивця мого коханого. Він той, хто мене зґвалтував. Як він міг подумати, що між нами може коли-небудь виникнути почуття приязні?
Ти можеш спати, кинув він через плече. Я хочу переглянути деякі прохання. Світ наповнений людьми, які чогось хочуть від мене.
Мені було байдужісінько до того, що в нього поганий настрій. Я ніколи не дозволю собі співчувати йому, хай навіть він буде розгніваний, чи навіть можливо, як тепер, ображений на мене. Він може знайти собі втіху або перебувати в поганому настрої всю ніч як собі хоче. Я підтягла подушку собі під голову, розгладила нічну сорочку на округлому животі й повернулася до нього спиною. Потім я почула, як він сказав:
О, я щось забув.
Він знову підійшов до ліжка, я подивилася через своє зігнуте плече й, на свій жах, побачила, що він тримав у руці ніж, не закритий піхвами, й світло від вогню виблискувало на його голому лезі.
Я похолола від страху. Боже, я так його розгнівала, що він вирішив убити мене й помститися мені за те, що я наставила йому роги, і який це буде скандал, а я навіть не попрощалася з матірю. Потім я, ні сіло, ні впало, подумала, що дозволила малій Марґарет Ворік надіти моє намисто в день мого весілля і хотіла б повідомити їй, що вона може залишити його собі, якщо я помру, й нарешті я подумала о Боже, якщо він перетне мені горло тепер, то я зможу спати, не бачачи уві сні Ричарда. Я подумала, що, мабуть, мені доведеться пережити миттєвий жахливий біль, а потім я вже не бачитиму сновидінь. Можливо, удар кинджала вкине мене в обійми Ричарда, й ми разом провалимося в солодкий сон смерті, і я бачитиму його любе усміхнене обличчя, й він триматиме мене в обіймах, і наші очі заплющаться разом. На думку про Ричарда, про смерть разом із ним я обернулася до Генрі та до ножа в його руці.
Ти не боїшся? з цікавістю запитав він, дивлячись на мене так, ніби побачив мене вперше в житті. Я стою над тобою з кинджалом у руці, а ти навіть не здригнулася? Отже, правду про тебе кажуть? Мовляв, твоє серце таке розбите, що ти прагнеш померти?
Я тебе не проситиму зберегти мені життя, якщо ти сподіваєшся на це, сказала я з гіркотою в голосі. Я думаю, я прожила свої найкращі дні, і не сподіваюся коли-небудь бути щасливою. Але ти помиляєшся, я хочу жити. Я волію жити, а не померти, й радше хочу бути королевою, ніж мерцем. Але я не боюся ані тебе, ані твого ножа. Я пообіцяла собі ніколи не зважати на те, що ти скажеш або зробиш. А якби я боялася, то радше померла б, аніж дозволила тобі побачити мій страх.
Він коротко засміявся і сказав, ніби звертаючись до самого себе.