Він холодно всміхнувся.
Я не думаю, що ти маєш досить честі, аби її захищати, чи не так, Елізабет? І будь ласка, не бійся, що я відкрию, що ти не дівчина. Я втратив лік тій кількості людей, які мені писали й повідомляли, що ти коханка Ричарда. І тим, які завдавали собі клопоту приїхати з Англії й розповідали, що бачили, як ти прогулювалася з ним у садах, як він щоночі приходив до твоєї кімнати, що ти була фрейліною його дружини, але весь свій час перебувала в його ліжку. І було багато таких, котрі казали, що вона померла від отруєння і що це ти вкинула отруту в її склянку. Італійський порошок твоєї матері знайшов собі ще одну жертву. Ріверси елегантно здолали ще одну перешкоду.
Я була така нажахана, що майже втратила спроможність говорити.
Я ніколи, ніколи не завдала б шкоди королеві Анні.
Він стенув плечима, так ніби не мало ніякого значення, була я чи не була царевбивцею.
Кому це тепер потрібно? Думаю, ми обоє натворили справ, про які нам не хочеться згадувати. Вона мертва, й він мертвий, твої брати мертві, а ти заручена зі мною!
Мої брати! вигукнула я, несподівано напруживши свою увагу.
Вони мертві. Не залишилося нікого, крім нас.
Звідки ви знаєте?
Я знаю. Ну ж бо, нахилися ближче до мене.
Ви говорите про моїх мертвих братів і ви хочете зганьбити мене?
Я ледве могла говорити, я задихалася від емоцій.
Він відхилився назад і засміявся, ніби мої слова й справді розвеселили його.
Справді. Як можу я зганьбити таку дівчину, як ти? Твоя репутація випереджає тебе на милі. Ти вже давно остаточно зганьблена. Я думав про тебе протягом останнього року не більше, аніж думають про злочинну хвойду.
Я задихалася, коли він ображав мене, міцно тримаючи за талію і притискаючи мене до своїх гострих колін, як ото притискають дитину, ласкаючи її супроти її волі.
Ви не можете бажати мене. Ви знаєте, що я не хочу вас.
Це правда. Я не дуже люблю зіпсоване мясо, мені не потрібне те, що залишив по собі інший чоловік. А надто мені не потрібне те, що залишилося від мерця. Думка про Ричарда-узурпатора, який облапує тебе, а ти лащишся до нього, викликає в мене глибоку огиду.
Тоді відпустіть мене! закричала я і смикнулася геть, але він тримав мене міцно.
Ні. Бо, як ти знаєш, я повинен одружитися з тобою; твоя відьма-мати наполягає на цьому. Парламент наполягає на цьому. Але я повинен знати, чи ти спроможна народити дитину. Я повинен знати, який товар мені підсунули. Оскільки мене змушують одружитися з тобою, я наполягаю, щоб моя дружина могла народжувати дітей. Нам потрібен принц із династії Тюдорів. Ми втратимо все, якщо зясується, що ти безплідна.
Я боролася з усіх сил, намагаючись випручатися від нього, розімкнути його дужі руки, відірвати його пальці від свого стану; але відірватися від нього було неможливо, його руки стискали мене, ніби хотіли задушити.
То що, мені зґвалтувати тебе? сказав він, трохи засапавшись. Чи ти задереш для мене цю симпатичну сукню і ми зробимо справу й повернемося на обід до твоєї матері? Можливо, ти станцюєш для нас іще? Для такої шльондри, як ти, це неважко.
На мить я завмерла від холодного жаху, дивлячись на його худе обличчя, а потім, на мій подив, він несподівано схопив мене за запясток і відпустив талію, і я стрибнула з його колін і стала перед ним. Я подумала про те, щоб випручати руку, стрибнути до дверей і втекти, але шкіра в мене на руці горіла, там, де він її схопив, а суворий вираз його обличчя запевняв, що я не зможу втекти, не матиму такої нагоди.
Я густо почервоніла, й сльози закапали у мене з очей.
Благаю вас, сказала я слабким голосом, благаю, не примушуйте мене робити це.
Він майже стенув плечима, так ніби нічого не міг зробити, крім як тримати мій запясток, наче я була вязнем, а вільною рукою він трохи задер краєчок моєї сукні, моєї зеленої сукні у стилі Тюдорів.
Я охоче прийду до вас уночі запропонувала я. Я таємно прийду до ваших кімнат.
Він засміявся, гучно й зневажливо.
Проникнеш до королівських кімнат, як звикла раніше? Отже, ти повія, як я й думав. І я візьму тебе, як повію. Тут і тепер.
Мій батько прошепотіла я. Ви сидите на його стільці, на стільці мого батька
Твій батько мертвий, а твій дядько не був великим захисником твоєї честі, сказав він і пирхнув, ніби справді розвеселився. Облиш про них думати. Задери свою сукню й залазь на мене. Ти не дівчина. Ти знаєш, як це робиться.
Він тримав мене міцно, коли я повільно нахилилася й підняла краєчок сукні. Другою рукою він стягнув штани й знову опустився на стілець, розставивши ноги, а я підкорилася його жесту й посмику його руки й підступила до нього.
Одна його рука ще тримала мене за запясток, а друга підсмикнула вгору мою гаптовану чудовою вишивкою внутрішню спідничку, й він примусив мене розчепірити ноги й опуститися зверху на нього, ніби я справді була хвойдою, якою він мене називав. Він потяг мене вниз на себе, туди, де він сидів на стільці, й штовхнув своє тіло вгору не більше як дванадцяток разів. Його гарячий подих, коли він піднявся до мого обличчя, пахнув обідом, і я заплющила очі й відвернула обличчя вбік, стримуючи дихання. Я не посміла думати про Ричарда. Якби я подумала про Ричарда, який брав мене з такою радістю й шепотів моє імя на вершині блаженного захвату, я б, либонь, виблювала. На моє щастя, Генрих застогнав під час своєї миттєвої насолоди, і я розплющила очі й побачила, що він утупився в мене, а його карі очі стали зовсім пустими й білими.
Не плач, сказав він, коли я злізла з нього й витерлася краєчком своєї тонкої сорочки. Як ти звідси вийдеш і подивишся в обличчя своїй матері та на мій двір, якщо ти плакатимеш?
Ви зробили мені боляче, кинула я з огидою.
Я показала йому червоний рубець на запястку, а потім нахилилася й підсмикнула вниз пожмакану білизну та нову сукню веселого зеленого кольору Тюдорів.
Я прошу пробачення за це, сказав він байдужим тоном. Надалі я не робитиму тобі боляче. Якби ти не пручалася, я не тримав би тебе так міцно.
Надалі?
Твоя фрейліна або твоя чарівна сестра, або навіть твоя доброзичлива мати проводжатимуть мене до твоїх кімнат. Я приходитиму до тебе. Ти більше ніколи не спатимеш у королівському ліжку, тож навіть про це не думай. Ти скажеш своїй сестрі чи хто там із тобою спить, щоб вона вкладалася спати десь-інде. Я приходитиму щоночі раніше півночі, в годину, яку сам обиратиму. Інколи можу прийти пізніше. Ти муситимеш чекати мене. Ти можеш сказати своїй матері, що таким було твоє бажання і моє.
Вона ніколи мені не повірить, відповіла я роздратовано, утираючи з обличчя сльози й облизуючи губи, щоб на них повернувся колір. Вона ніколи не повірить, що я кликатиму вас для кохання.
Вона зрозуміє, що мені потрібна дітородна наречена, гостро сказав він. Вона зрозуміє, що ти муситимеш мати в череві мою дитину на день нашого весілля, бо інакше не буде ніякого весілля. Я не буду таким йолопом, щоб дозволити накинути собі безплідну наречену. Ми з цим погодилися.
Ми? повторила я. Ми на це не погоджувалися. Я ніколи не казала, що погоджуюся на це. І моя мати ніколи не повірить, що я погодилася, аби ви мене зганьбили, що ми домовилися про це спільно. Вона відразу зрозуміє, що це не моє бажання, а ваше, і що ви зґвалтували мене.
Він усміхнувся вперше.
О, ти мене не зрозуміла. Коли я сказав «ми», то я не мав на увазі тебе й мене. Я не можу собі уявити, щоб я говорив про тебе й про себе, як «ми». Ні, я мав на увазі себе і свою матір.
Я перестала вовтузитися зі своєю спідницею й обернулася, щоб подивитися на нього з роззявленим від подиву ротом.
Ваша мати погодилася, щоб ви мене зґвалтували?
Він кивнув.
Чом би й ні?
Я пробелькотіла:
Бо вона сказала, що буде моїм другом, бо вона сказала, що бачить, яка доля мене чекає.
Мої слова анітрохи не стурбували його, він не побачив ніякої суперечності між її ніжним ставленням до мене і її наказом, щоб він мене зґвалтував.
Звичайно, вона бачить твою долю саме такою, сказав він. Усе це, показав він жестом, який охопив мій обдертий запясток, мої червоні очі, моє приниження, біль у паху й біль у серці, усе це Божа воля, як сказала моя ясновельможна мати.