Ти дозволиш мені побавитися з Мілдред?
Гіта гукнула Ральфа, який тримав дівчинку так, ніби не бажав розлучатися з нею. Та й сама Мілдред дивилася на мене сторожко, смикаючи строкату намистинку на шнуркуз тих, що вішають дітям на шийки, щоб уберегти від лихого ока.
Я взяв її на рукий відразу забув про Ральфа й про юрбу, що гомоніла навколо. Я тримав своє дитя, з насолодою відчуваючи ніжну вагу. Півтора року. Моя дочка була вже великою. Я не бачив, як вона пробує плазувати, як намагається сісти, робить перші кроки. Все це зараз здавалося мені надзвичайно важливим, і коли маля торкнуло й погладило брошку, якою було сколено мій комір, і, кумедно затинаючись, проказало: «Блищить!»присягаюся всіма святими, у мене сльози навернулися на очі. Я дивився й не міг надивитися на ці тугі рожеві щічки, ясні, дивовижно сині очі й крихітний ротик, схожий на ягоду.
Вона буде рідкісною красунею!
Вона вже красуня, гордо заперечила Гіта.
І я побачив, що вона посміхається, а її очі, як і мої, вологі від сліз.
Потім ми сиділи на траві, я годував доньку пирогом із чорницею. Але малій незабаром набридло жувати, й вона взялася засипати мене запитаннями, половини з яких я не міг зрозуміти, а Гіта, сміючись, пояснювала зміст сказаного. Втім, Мілдред швидко набридло й сидіти з дорослими, вона вирвалася з наших рук і задріботіла туди, де діти почали якусь гру.
Пречиста Діво, що за дитина! сплеснула руками Гіта. Вона не пустує тільки коли спить.
Вона справжнє диво, не стримався я. Господи всемогутній! І всього цього я був позбавлений через необачне слово, яке дав лихій і безглуздій жінці!
Мені не варто було цього казати, але слова самі зірвалися з вуст, і скільки ж у них було гіркоти й досади! Навіть не дивлячись на Гіту, я відчув, як вона напружилася.
Можливо, це й на краще. Принаймні Мілдред була в безпеці.
Я глянув на Гіту, не зважуючись запитати, що вона має на увазі. Вона ж дивилася вбік, і на її обличчі позначилися спокійна рішучість і сила.
Дивна річяк настільки тендітна й зовсім молода жінка може здаватися такою величною і бажаною водночас. Я бачив її волосся, що відливало сріблом, пухнасті вії, руки, подібні до пелюстків лілій. Навіть у своєму простому вбранні Гіта мала вигляд королеви.
Ніби не відчуваючи мого погляду, вона заговорила про дрібниці: про це свято, про живучість стародавніх звичаїв. Але я був не в змозі підтримувати розмову. І тільки одне запитання билося в моєму мозкуяк я міг так довго обходитися без неї? Без неї та Мілдред?
Гіто, я безмежно вдячний тобі за Мілдред.
Вона не відповіла, й тоді я, щоб розрядити загуслу між нами напругу, заговорив про те, що не залишу дочки без турботия вже подбав про її майбутнє, купив ділянку землі біля Ярмута на імя Мілдред Армстронг. У тих місцях чудовий клімат, я звелів посадити на схилах виноградні лози, й знавці кажуть, що згодом вони даватимуть непогане вино. Коли Мілдред стане нареченою, у неї буде посагдванадцять акрів землі й власні виноградники.
Гіта швидко глянула на мене.
Дякую. Але Мілдред зовсім не вбога. Я не бідую, і всі мої землі та підприємства дістануться їй у спадок.
Тільки в тому разі, якщо ти не народиш інших дітей, Гіто. Адже ти цілком можеш вийти заміж, і всі твої володіння відійдуть старшому синові.
Я вимовив це, наскільки зміг, спокійно й діловито. Заради цих слів я й приїхав сюди.
Гіта стрімко повернулася до мене й гнівно запитала:
А ви, мілорде опікуне, гадаю, вже підшукали мені чоловіка?
Це було сказано так, що я сторопів. Чи ж їй не відомо, скільки чоловіків мріють повязати з нею долю! Той-таки Хорса навряд чи приховував свої наміри, та й діловитий Чені, напевне, заводив мову про заміжжя. А ще молодий дОбіньї, молодший де Клар, і нарештіРальф. І якщо вона дотепер не зробила вибору, не зупинилася на жодному з них, якщо мої слова викликають у неї такий гнів
Мій голос тремтів, коли я запитав:
А ви, любязна підопічна, чи не повідомите опікунові, до кого з численних наречених відчуваєте найбільшу симпатію?
Гіта й далі дивилася на мене, й раптом її обличчя залилася темним багрецем. Погляд її заметався, начебто шукав опори. Я ж, хмеліючи від раптової радості, нарешті усвідомив, що вона ще нічого не забула.
Гіта не відповіла на моє запитання й стрімко підвелася.
Ходімозараз поженуть із лук овець. За традицією в день Лугнаса їх необхідно викуповувати.
Я не чув під собою ніг. Мене охопило радість. А тут ще й Мілдред, втікаючи від хлопчиська, кинулася до мене, обхопила мої коліна й підняла усміхнене личко. Я підхопив її на руки й кілька разів високо підкинув, насолоджуючись сміхом маляти.
Так, із Мілдред на руках, я стояв у юрбі й неуважно спостерігав, як пастухи підганяли овець, котрі, бекаючи, сірою річкою текли до струмка в низовину. Там уже стояли двома рядами по пояс у воді зумисне підібрані люди, щоб отари пройшли між ними. Але вівці раз у раз сахалися в різні боки, їх ловили, повертаючи в загальний потік під сміх і схвальне гойкання всіх, хто тут зібрався.
Цього дня слід було виконати чимало обрядів, і купання овецьтільки один із них. Неодмінною стравою мали бути баранчики, засмажені цілими в ямах із жаром, свіжі сири та щойно збите маслой кожен мусив їх скуштувати. Дівчата сплітали гірлянди з квітів, а хлопці танцювали під ними. Потім ішли рукопашні бої стіна на стіну, а далі всі учасники обіймалися та цілувались. Нарешті з поля принесли снопи і священики освятили їх, а по тому всі знову взялися до частування, їли, пили, веселилися й вітали одне одного з закінченням кола сільських робіт і початком нових.
Це був дивовижний день. Давно вже мені не було так добре й легко. Разом із іншими чоловіками я брав участь у перетяганні линви, демонстрував уміння битися на ціпках, грав навіть у «черевик по колу».
Коли почало смеркати й люди повели коловий танок навкруг великого багаття, я схопив Гіту за руку й затяг до танцю. І вона сміялася, бачить Бог, до чого ж щасливо вона сміялася! Верещала, як дівчисько, коли зявилися селяни в машкарах та почали полювання на дівчат, аби зірвати поцілунок. Якоїсь миті Гіта зіштовхнулася зі мною, припала до моїх грудей, та ледь я обійняв її, відразу вирвалася, змішалась із групою літніх жінок, які вдавано бурчали.
Серед присутніх я виявив і дебелого Бранда, сина Орма. Ми обійнялися, а потім постояли, впираючись лобами та доводячи, хто з нас більший пяниця й не пропускає жодної гулянки. Я запитав у Бранда, чому не видно Альріка з Ньюторпа, адже його володіння також прилягають до Білих верхів, але той лише махнув рукою.
Нема його, то й Господь із ним. А ось Елдра тут. Якщо хочеш, запитай у неї про Альріка.
Неподалік стояла Елдра з дитиною на руках. Я привітав її та поздоровив із народженням сина. Маленький Торкіль був молодший за Мілдред на добрі півроку й настільки схожий на матір, що це викликало посмішку. Однак я не розпитував її про Альріка. А потім настала мить, коли оголошують нові шлюбитрадиція також велить робити це в день урожаю. Товстун Бранд негайно заявив, що привів із собою на Лугнас чотирьох синів і двоє старших уже підшукали собі нареченихвін із гордістю вказав на своїх нащадків, таких само міцних, як він, і вже з невеличкими черевцями, котрі обіцяли згодом перетворитися на таке чимале черево, як і в батька. Ці молодці, та й багато інших, вивели до вогнища ніяково усміхнених наречених і вишикувалися в шеренгу.
Ще кілька десятиліть тому подібні шлюби укладалися простобатьки нареченого й нареченої ляскали долонями по міцно зчеплених руках молодих. Тепер на такі заручини стали запрошувати священиків, і ті благословляли шлюб за умови, що молоді неодмінно стануть перед вівтарем. Однак простолюд найчастіше вдовольнявся обрядом біля багаття.
Я завмер, коли побачив, як до Гіти підійшов Ральф, схилився, заговорив і взяв за руку, немовби маючи намір і її повести до багаття. Але Гіта засміялася, відштовхнула француза й відразу пірнула в юрбу.
Ральф якийсь час стояв нерухомо, а потім круто повернувся, відшукуючи поглядом когось у юрбі. Він стояв спиною до вогнів, і я не бачив його обличчя, але розумів, що він шукає мене. Я ступнув упередРальф відразу рушив у мій бік.
Підійшов майже впритул, зупинився й мовив: