Лікарська комісія визнала його цілком нормальним і життєздатним. Згодом він отримав паспорт, в якому було записане його нове імя: Петро Петрович Чорт. Прописку дали йому в гуртожитку заводу залізобетонних конструкцій. Після проходження всіх необхідних процедур був зарахований на посаду контролера в метрополітені У вільний від роботи час він писав досить цікаві казки. Навіть вийшло друком декілька його книжок. Вони так і називалися: «Казки Чорта».
Щороку, восени, Петро брав відпустку та подорожував країною.
Цієї весни він вирішив податися в Карпатські гори за новими сюжетами для своїх казок. Нічого путнього поки що не знаходив, бо всі історії вже писані-переписані до нього. Хоча йому все ж пощастило. Однієї погожої днини, блукаючи лісом, Петро зайшов дуже високо в гори. Він не сподівався когось тут зустріти, а даремно. Може й не випадково натрапив на закинуту землянку, в якій цієї пори року поселявся місцевий мольфар Тринда.
* * *
Вже добряче набравшись, письменник уважно слухав розповідь не менш пяного мольфара, одягненого у сучасний спортивний костюм зеленого кольору. Довгі штани з широкими холошами, оздоблені трьома білими смужками по боках, що скоріше нагадували брюки-кльош бравого моряка, закривали його босі ноги. Неприкритими залишалися тільки довгі пальці. Всі дванадцять Начищені до блиску чорні мешти, стояли справа від дверей носками до виходу. Колоритності образу додавала дуже старий гуцульський капелюх з білою пірїною.
Мольфар Тринда покурював глиняну люльку, поважно відаючи, своєму гостю, дуже правдиву історію Тринадцятої гори. Зрідка він замовкав аби випити з Петром чергову порцію самогону. Дим він випускав, якимись чудернацькими фігурками, схожими на звірів і дерева, щоразу посміхаючись прищуреними, хитрими очима. Тільки вони видавали настрій старого, бо густа, довга борода приховувала майже все його обличчя. Петро було намагався записувати розповідь на мобільний, але безуспішно. Техніка відмовлялася працювати.
* * *
«Ти в Карпатах, синку. Жива магія гір. Тут ще й не таке буває. Тринадцята гора. Проведу я тебе туди. Не переживай, напишеш ти свою казку. Чому тринадцята? Ця гора час від часу вибухає вулканом. Зникає безслідно, а на її місціноваточна копія попередньої. Була вона і Другою, і Пятою, і Десятою А от коли Першою стала нікому невідомо. Навіть я не знаю хто придумав її так називати.
Оселилася під нею якось нечиста сила, за часів, як звалася вона Дванадцятою. Краще не згадувати Мабуть тому передчасно і сталося все. Гора вибухнула вулканом з такою силою, аж земля порепалася. Трусилося все навкруги, палало Що булозагуло. Ойо-ййой. Тепер там навіть найменшого сліду нема того армагедону: лісом поросло, травою вкрило, водою змило Тоді з-під землі всі чорти повистрибували. Гарминували пакосні по всій окрузі
Зїхалося, відразу з усього світу на порятунок, сила-силена мольфарів. Мабуть сто, а може й більше. Ледве вгамували харцизяк. Загнали таки назад нечистих до пекла. А одного чорта, самого смирного, залишили. Зробили з нього добру людину, та так майстерно, щоб він сам не знав ким раніше був. Охрестили його Петром та пустили поміж людей казки розповідати. Тепер Чорт міг не тільки хитрувати і ненавидіти, а ще й кохати і бути коханим. Опісля порішили мольфари більше не давати горі нових імен. Перейменувати востаннє на Тринадцяту і наклали печатку від нечистого всього аби вже ніколи не вибухала. Не віриш? На ось нашу місцеву газету Гора. Там про все це написано. Потім прочитаєш. Поклади її до рюкзака, а поки що слухай.
Я наглядаю тепер за всим тутечки. Ото ж не ображайся, ти ж не винен. Таке в тебе прізвищеЧорт. Просто співпало, а може й ні.
Знайдеш ти там своє диво. Не переживай. Скільки я вас, отаких, туди-сюди кидаю. Вже давненько сюди ніхто не приходив за казкою. Перед тобою був один чоловік. Того насправді, як він сам казав, інше цікавило. Що він шукав? Мабуть сам не знав до пуття. І прізвище в нього відповіднеШукевич. Мабуть таки знайшов щось, бо записав, чорним по білому, все побачене тут в якийсь зошит.
Та наразі не про це. Гора тепер має величезну печеру. Вершиною, цій горі, слугує дно озера. Все там перевернуте догори низом. Ось. Чим вище ти на неї підніматимешся, тим глибше опускатимешся, а чим глибше опускатися, тим вище підніматимешся. Отака ото колізія. Не бійся, нижче дна озера не піднімешся. Дно завжди буде зверху. Побудеш там деякий час, роздивишся, що до чого. Якщо ти чистий чоловік казка вийде добра
В печері вічний ранок. Ніч не відступила, а день не почався Ще там є відображення верхнього озера зі справжнісінької срібної води. Назване Сльозою вершини. А в ньому риби, як бліх у бродячого пса. Знаю, ти рибалка ще той. Риболовля буде знатна. Човник біля берега припнутий. В ньому сіть. Наловиш Розпалиш багаття і юшка тобі, і запекти рибку можна. Тільки от забув, як її ловити правильно. Пий, пий. Тепер я. Будьмо!»
Отак вони сиділи на земляній підлозі, встеленій смерековими гілочками, передавали один одному літрову пляшку скажено-міцного самогону, аж поки не осушили її до дна.
«Залиш свою мобілку. Повернешсязабереш. Не знадобиться вона там. Мабуть куртку залиш і кросівкитеж зайве. Там тепло. Літо буде для тебе. А ще тримай шматочок зеленого олівчика», сказавши це, він дістав з кишені олівця, відламав третину та передав Чорту.
* * *
Петро Чорт знову сидів у човнику посеред озерця. Він вже вкотре згадував історію Тринадцятої гори, говорив сам до себе, але вже особливо цим не переймався:
«Знущався. Якесь безглуздя. Чи я казав йому що? До чого тут оця рибалка? Яке багаття? З чого? З каміння чи з водорості? Напився сам, мене споїв. Завів до чорта на роги. Зник без сліду і запаху. От пройдисвіт. Не хочу я вже ніякого дива. Бажань у мене нема. Казку я й так напишу без дідових витребеньок.»
Чорт був у тій самій величезній печері, біля невеличкого озерця Що разу, переступаючи її поріг, щоб піти звідси, опинявся в човнику. Тринадцята гора не хотіла випускати його без подарунку на згадку.
Дивне відображення дивилося на нього з поверхні водойми. Чи то вода була такою прозорою чи й справді замість вершини гори він бачив дно озерця, яке було на самісінькій вершині гори.
«Якась маячня. Може Тринда не туди мене привів?», подумав Чорт«Недарма він говорив, що з таким прізвищем краще було сидіти вдома і дивитися телевізор.» Щей жартував: «Тринадцята гора, Петро Чортце тобі не в магазин піти за пивом».
Іноді йому здавалося, а може це було насправді, що він бачить свої думки, які напрочуд швидко вкривали важкими, кольоровими краплями стінки величезної печери, а потім розтікалися донизу аби за лічені секунди перетворитися на сталагміти. Хоча для цього потрібен був тривалий час. Років так з двадцять-тридцять, а може й сто. Чорт вже в котре спостерігав за цією феєрією, залишаючись лише безвідмовним свідком.
* * *
Це був якийсь сон у сні, що снився Петру наяву.
Жива картина справжньої казки безсоромно вабила своїми пікантними подробицями, примушуючи стати її головним героєм.
Насолодившись таємницями, здійснених амурних бажань, ніч втомлено готувалася до відпочинку. Їй вже набридло милуватися своїми прикрасами, дивлячись на їхнє відображення в дзеркалах води, тому вона почала манірно від них звільнятися. Першими почали зникати зорі. Найяскравіші і найкращі залишала наостанок
Молодий місяць неохоче розчинявся в променях світанку, ніби намагався затриматися для того, щоб позмагатися з сонцем. Та скоріше за все йому кортіло діждатися безсоромний ранок аби вмовити явити всю наготу того, що буде далі. Бо ніч відмовила йому, прикривши все пеленою своїх темних шат. Вона не наважувалась бути зовсім голою, тому він не бачив її справжніх спокусливих принад.
Розплющив очі. Світанок Не зовсім свідомо відчув, що не спить, а скоріше навпаки. Кліпнув повіками, але вона не зникла. Неприродно гарна русалка продовжувала старанно витирати скло і посміхатися. Він виявляється за брудним склом, а дівчина хвостом рятує йоговитирає скло аби показати справжню реальність становища. Він ще раз кліпнувбезрезультатно. Русалка не зникала. З кожним помахом рибячого хвоста скельця його окулярів ставали дедалі чистішими. За мить зробилися чистими-чистими, прозорими-прозорими. Дівчина чмокнула його в скельця і нарешті зникла.