Вони тут-таки викликають чергового водія. «Забирай, говорять йому, цю наволоч, яка нам тут усе обригала, і вези його в Київський роведе, у нього там якийсь непорядок із документами». «Ага, відповідає водій, ось зараз усе кину й повезу вашу наволоч виправляти документи, може, його ще в загс відвезти? Робити мені немає чого». Він щойно заступив на зміну, і робити йому справді немає чого. «Ти не вийобуйся, говорить йому старша чергова медсестра, зміна якої якраз закінчується, відвезеш його, і відразу назад, у нас тут ще роботи море». «Ну да, огризається водій, чорне море». І, гидливо взявши під руку ослаблого та деморалізованого Собаку, веде його вниз, відчиняє задні дверцята «швидкої»: «Залізай, каже Собаці, сідай он на ноші, а краще ляж, а то впадеш на повороті, розібєш скло яке-небудь, або поріжешся, або фарбу перевернеш». «Яку фарбу?» перепитує Собака. «Яку-небудь, відповідає водій, лягай-но». «Може, я посиджу?» боязко питає Собака. «Ти тільки не вийобуйся», говорить йому водій і сідає за кермо. Собака пробує лягти, але йому відразу ж стає погано, і він починає ригати на ноші, на стіни, на якусь фарбу, ну, ви розумієте. Водій у відчаї гальмує, біжить до задніх дверей, відчиняє їх, отримує свою порцію його ригачок, і викидає напівохололого Собаку на вранішній харківський асфальт, і, вже лаючись на чому світ стоїть, повертається назад до лікарні, де на нього, якщо сказати по правді, ніхто особливо й не чекає.
Вступ2
9.00
Знаєте, що найгірше, я не знав, що їх там двоє. Одна на балконі була.
Ну.
Ну, я зайшов, а вона там одна. Я ж не знав, розумієте? І вона лежить майже повністю роздягнена, там якісь трусики, бюстгальтери.
Що кілька бюстгальтерів?
Ні, ну, просто різна білизна.
Як це?
Ну, різного кольору все, розумієте?
Навіть говорити про це не хочу.
Я ж кажу. Я взагалі не люблю білизну. Жіночу, мається на увазі.
Ну, ясно.
Коротше, я бачу, вона вгашена, ну, теж починаю роздягатися. А я ж не знав, що вони вже зранку. Вони там, значить, спочатку наковтались якоїсь гидоти, а потім водярою залили, уявляєте? Суки пяні. А я стою, і в мене ерекція.
Нічого собі.
А тут ця сука з балкона виходить, ну друга. Лякається, звичайно.
Ясно
Та, що в кімнаті, нічого, уже звикла, мабуть.
До чого?
До мене. Вона мене такого вже бачила, ну, з ерекцією.
Завал.
Я ж кажу. А та, котра на балконі, уже вгашена, ви розумієте, вони зранку пили, суки. Я жінкам узагалі заборонив би пити. Ви розумієте, про що я?
Да, баби. У мене сусід є, так він зранку виходить і бере літри два водяри.
Два літри?
Серйозно.
Про це навіть думати неприємно.
Я його питаю на хуя тобі, мужик, два літри? Ти ж не випєш. А він знаєте, що каже?
Що?
Я, каже, коли випю, ну, там перший пузир, уже боюсь кудись виходити. А випити хочу, не можу зупинитись.
Серйозно?
А хулі він боїться?
Ну, не знаю, страшно йому. Стрьом починається від водяри. А випити хочеться. Ну, він і бере відразу два літри. Сидить і квасить.
Ну, зажди, роздушить він пузир, роздушить другий, та хрін із ним випє він усе. А далі?
Що далі?
Ну, випити ж і далі хочеться?
Хочеться.
Але вийти ж страшно?
Ні, ні фіга, там, розумієте, така система він коли випиває свої два літри
Два літри!
ну, два літри, його перемикає, і йому вже не страшно.
Серйозно?
Я сам бачив.
Ну, а як йому?
Що значить як?
Ну, як йому, якщо не страшно?
Йому похуй.
І що?
Ну, і він далі валить за водярою. Падає, а йде.
Да
Ну, ще б. А ти кажеш ерекція.
Що ерекція?
Ти кажеш ерекція.
Ну, ерекція.
І що?
Нічого. Ну, стою я з цією своєю ерекцією.
Завал
Ну.
І тут входить ця пяна сука з балкона, уявляєте?
Я цього не уявляю.
Ну, і бачить мене. І, значить, думає що це за мудак сюди припхався й тут стоїть.
Що стоїть?
Стоїть, каже.
Мабуть, думає вона, сусід, прийшов потрахатись. І, значить, хапає порожній фугас з-під шампанського й запускає мені прямо в череп.
А ти?
Ну, я знепритомнів. Упав, значить, у крові весь. А ця сука пяна, уяви, підбігає до іншої й давай її будити, уставай, говорить, треба його, ну, себто мене, вязати. І вона встає, прикинь, і вони мене вяжуть простирадлами по руках і ногах.
Так вона ж тебе знала, ну та, інша.
Та вони вгашені обидві зранку, суки, я ж кажу! Вони якоїсь фігні нажерлися, а потім ще водяра. Як та сука з балкона назад потрапила не уявляю. Вони одна одну вже не впізнавали.
Ну?
І, значить, вяжуть мене й затягують у ванну, кинули й пішли спати.
Да
А зранку, значить, одна з них, та, що з балкона вийшла, ясна річ, уже нічого не памятає й попхалась у ванну митися. Причому, тварина, світла не вмикає, навпомацки лізе. Залазить, значить, до ванни, а там я
Водка, ти розумієш, вона жінок глушить, вони як риби стають.
Я колись контролерку в трамваї зустрів, так вона зі своїм компостером ходила.
Не пизди.
Що не пизди? Серйозно іде баба, пяна сто пудів, я їй свій талончик даю, а вона звідкись із кишені дістає компостер, уявляєте?
Свій компостер, мабуть, прикольно мати.
Точно.
Да
Я пробував колись зняти в трамваї. Уночі якраз їхав, нікого не було, ну, я давай його виламувати, розпоров руку, уявляєте, кров тече на всі боки, а тут контролери заходять.
Суки.
Ну, і зразу до мене, в принципі, я там сам їхав, більше нікого. На хуя, кажуть, компостер ламаєш.
А ти?
Що я? Кажу, не ламаю я нічого, хотів, кажу, талончик прокомпостувати, а ваш траханий компостер мені руку зажував. О, кажу дивіться.
Круто.
Да
Какао, неповороткий і спітнілий, у цій компанії на загал добре почувається. Маленька кімнатка, де вони сидять, наскрізь прокурена й пропахла кавою. Чашок на всіх не вистачає, вони пускають по колу першу каву, потім другу, передають з рук в руки, потім передають шматки білого хліба, після години перебування в цій кімнаті їхній одяг, і їхнє волосся, і вони самі пахнуть тютюном і хлібом, хлібом навіть більше. Какао витирає рукавом спітніле чоло. «Ти що, сміються всі, Какао, це ж твій вихідний костюм». «Нічого, Какао червоніє, не страшно, виперу». «Ну да, сміються всі далі, ти вже другий рік обіцяєш, бери хліб». Какао бере з рук друзів свіжий білий хліб і далі слухає байки, він готовий бути з ними хоч весь час, йому з ними добре, ділять разом із ним хліб і цигарки, і головне його ніхто не проганяє. А в наш час ти ще пошукай компанію, яка терпітиме тебе кілька днів у твоєму пісочному костюмі, який ти не переш уже другий рік, якщо не третій.
Какао дещо затовстий для цієї компанії й у своєму костюмі виглядає стрьомно, але костюм йому подобається. Не знаю, де такі костюми продаються. Какао його десь таки знайшов і вважає, що костюм стильний. Він поведений на таких штуках. Какао чи не єдиний із моїх знайомих ходить до перукарні, користується якимось підарським гелем, навіть голиться час від часу, хоча на користь йому це не йде. Їх набилося в кімнату чоловік шість, сидять і слухають Малого Чака Бері. Той розповідає, як він святкував свій день народження. Історія всім подобається. Какао слухає з відкритим ротом, йому особливо сподобалося про білизну різних кольорів, він пробує собі це уявити, але не може. Малий Чак Бері натомість пускає по колу ще одну папіросу й раптом говорить: «Какао, розкажи ти що-небудь». Усі погоджуються: «Ну, Какао, розкажи нам що-небудь, що ти сидиш мовчиш, нам теж цікаво, давай, розкажи нам що-небудь, о розкажи нам про своїх баб, усі сміються. Какао, кричать, розкажи нам про своїх баб». Какао знічується, він усе ж таки почувається не зовсім упевнено. Вони команда, а він так просто зайшов до них у гості, але йти геть йому не хочеться, тому він думає, що розповісти, так, щоб воно було про баб. Про баб. Баб він бачить переважно по телевізору. Може, їм про телевізор розказати?
До кімнати вбігає хтось із адміністрації. «Усе, кричить, ходім, ходім, скоріше, час починати». І вони починають підійматися й виповзають у коридор, ідуть вервечкою, одне за одним, дожовуючи хліб, добиваючи папіроси. Какао тягнеться за ними. Вони переходять якимись закамарками, усюди стоять щити з агітацією, на стінах висять вогнегасники, нарешті виходять на світло, хтось повертається до Какао й каже: «Друже, почекай нас тут, добре? Ми недовго». «А скільки це триватиме?» питає Какао. «Та пару годин, може, трішки довше, сядь он під стінкою і почекай». «А можна я послухаю?» не хочеться йому позбутися товариства. «Послухай, говорить хтось, послухай, але, в принципі, тут не дуже цікаво так, хуйня повна». Какао лишається тільки повірити їм на слово.