Так і є! сказав тато. У неї неповторний стиль. І вона надзвичайно розумна, додав він, підморгнувши мені.
То значить, у матір вдалася! пожартував хтось за столом.
Усі засміялися.
Скажи-но мені, Ліно, сказав газетяр, якої ти думки про нову Литву?
Ну, перебив його тато, це все-таки не юнацька розмова, правда?
Це буде розмовою для всіх, Костасе, відказав журналіст, від старого до малого. До того ж, посміхнувся він, не буду ж я це в газеті друкувати!
Тато засовався на стільці.
Що я думаю про радянську анексію? я мить помовчала, не дивлячись батькові в очі.Я вважаю, що Йосиф Сталіннахабний агресор. І вважаю, що ми маємо вигнати його війська з Литви. Їм не можна дозволяти прийти і брати все, що хочеться, і
Годі, Ліно. Лишай тут кавник і повертайся до мами на кухню.
Але ж це правда! не відступалася я. Це несправедливо!
Годі! сказав тато.
Я повернулася на кухню, ненадовго зупинившись, щоб підслухати.
Не заохочуй її, Владасе. Дівчина вперта, вона мене смертельно лякає,сказав тато.
То що ж, відповів журналіст, тепер ми бачимо, наскільки вона подібна до свого батька, чи не так? Справжню партизанку виховав, Костасе.
Тато мовчав. Зібрання скінчилось, і гості виходили з дому по черзі, через певні проміжки, одні через парадні двері, іншічорним ходом.
Університет? спитав лисий, і далі кривлячись від болю. Ну, тоді його далеко повезли
Мій шлунок стиснувся, немов від удару. Йонас у відчаї подивився на маму.
Власне, я працюю в банку і бачив твого батька вчора надвечір, усміхнувся якийсь чоловік Йонасові.
Я розуміла, що це неправда. Мама вдячно йому кивнула.
То, значить, бачив його по дорозі до могили! похмуро відказав лисий.
Я готова була спопелити його очима: скільки ж клею треба, щоб заклеїти тобі пельку!
Я збираю марки. Я простий колекціонер, і вони мене шлють на смерть, бо я листувався з іншими колекціонерами за кордоном. А от університетського точно ж першим номером у список внесли за те, що
Замовкніть! вихопилося в мене.
Ліно! зупинила мене мама. Ти маєш негайно перепросити. Бідолашному панові дуже боляче, він сам не розуміє, що каже.
Я дуже добре розумію, що кажу! відказав пан, не зводячи з мене очей.
Лікарня відчинилась, і звідти вихопився страшний крик. Енкаведист тягнув сходами босу жінку в закривавленій лікарняній сорочці.
Моя дитина! Будь ласка, нічого не робіть моїй дитині! кричала вона. Вийшов інший офіцер, несучи сповитий згорток. За ним вибіг лікар, хапаючи енкаведиста за одяг.
Прошу вас, ви не можете забрати новонародженого. Дитина не виживе! кричав лікар. Пане, благаю вас! Будь ласка!
Офіцер розвернувся і вдарив лікаря по коліну підбором чобота.
Жінку підняли в кузов. Мама і панна Ґрибайте посунулися, щоб її можна було покласти поряд із лисим. Дитину передали знизу.
Ліно, будь ласка, сказала мама, передаючи мені червоне маля. Узявши згорток, я відразу навіть крізь пальто відчула тепло маленького тільця.
Боже, моя дитина! заплакала жінка, дивлячись на мене.
Дитина тихо скрикнула й замахала крихітними кулачками. Її боротьба за життя почалася.
6
Чоловік із банку передав мамі свій піджак. Вона накинула його на плечі породіллі і прибрала в неї з обличчя волосся.
Усе гаразд, люба, сказала їй мама.
Вітас! Мого чоловіка забрали, Вітаса! видихнула молодиця.
Я подивилася на розчервоніле личко в пелюшках. Новонароджене. Дитина прожила лише кілька хвилин, а її вже Совєти записали в злочинці. Я пригорнула дитинку і торкнулася її лоба губами. Йонас прихилився до мене. Якщо вони таке зробили з оцим малям, то що чекає на нас?
Як вас звати, люба? спитала мама.
Она, молода матір витягнула шию. Де моя дитина?
Мама взяла згорток у мене і поклала на груди жінці.
Моя дитинка! Мила моя дитинонько! заплакала жінка, цілуючи маля.
Машина рвонула вперед. Она благально подивилася на маму.
Моя нога! стогнав лисий.
Чи є тут медики? спитала мама, переводячи погляд від обличчя до обличчя. Люди хитали головами. Хтось навіть очей не підвів.
Я спробую шину накласти, зголосився банківський працівник. Чи є в кого-небудь щось пряме? Будь ласка, допомагаймо одне одному.
Люди ніяково завозилися, замислившись, що в них такого є серед речей.
Пане! сказав Йонас. Він простягнув невеличку шкільну лінійку. Літня жіночка, яку вразило те, що я в нічній сорочці, заплакала.
О так, це дуже добре, відказав пан із банку й узяв лінійку.
Дякую, золотко, усміхнулася мама до Йонаса.
Лінійка? Ви що, мені ногу шкільною лінійкою вправлятимете?! Ви з глузду зїхали! розкричався лисий.
Наразі це найкраще, що в нас для цього є,відказав банківський працівник. А в кого є чим привязати?
Пристрельте мене хто-небудь! лементував лисий.
Мама зняла з шиї шовкову хустку і дала банківському працівникові. Бібліотекарка теж розвязала шарф, панна Ґрибайте стала порпатись у торбі. Сорочка Они спереду просякала кровю.
Мені стало млосно. Я заплющила очі, намагаючись подумати про щосьпро будь-що, аби заспокоїтись. Уявила свій альбом. Відчула, як рука сама поворухнулась. Образи, немов картинки з чарівного ліхтаря, зарухалися в мене перед очима. Наш дім. Мама повязує татові краватку на кухні, конвалії, бабуся Її лице чимось мене заспокоїло. Я подумала про фотографію у валізі. Бабусенько, подумала я, допоможіть!
Ми прибули на якийсь полустанок за містом. Увесь він був забитий такими самими радянськими вантажівками, повними людей. Ми проїхали повз якусь машину, з кузова якої визирали чоловік і заплакана жінка.
Пауліна! гукав чоловік до нас. Чи не у вас наша дочка Пауліна?
Я похитала головою.
А чому ми за містом, а не на каунаському вокзалі? спитала літня жінка.
Може, так легше нас із родинами організувати. Адже на головному вокзалі стільки людей, відповіла мама.
Певності в маминому голосі не було. Вона намагалася переконати себе. Я роззирнулася. Полустанок притулився в якійсь безлюдній місцині, навколо стояв темний ліс. Я відчула, як підіймається край килима і велетенська радянська мітла змітає нас під нього.
7
Давай! закричав енкаведист і відкрив кузов.
Полустанок був повний машин, офіцерів і людей з речами. Із кожною миттю шум гучнішав.
Мама нахилилася до нас і поклала руки нам на плечі.
Тримайтеся мене. Якщо треба, тримайтеся за пальто. Ми не повинні загубити одне одного.
Йонас учепився в мамине пальто.
Давай! кричав офіцер, смикнувши якогось чоловіка з кузова так, що той упав на землю.
Мама й банківський працівник почали допомагати решті. Я тримала немовля, поки спускали Ону.
Лисий корчився від болю, коли його зносили з машини.
Чоловік із банку підійшов до енкаведиста.
У нас є люди, які потребують допомоги медиків. Будь ласка, знайдіть лікаря.
Офіцер не звернув уваги.
Лікарі! Медсестри! Нам потрібна медична допомога! кричав чоловік у юрбу.
Енкаведист схопив банківського працівника, приставив йому до спини гвинтівку і повів геть.
Мої речі! крикнув чоловік.
Бібліотекарка схопила валізу чоловіка з банку, але не встигла передати йому: той уже зник у натовпі.
Зупинилася якась литовка і назвалася медсестрою. Вона зайнялася Оною та лисим чоловіком, а ми всі стояли колом навкруг них. Було багато пилу. Босі ноги Они вже облипли брудом. Мимо ходили маси людей, і всі намагалися не помічати відчайдушних облич інших. Я побачила дівчинку з моєї школи: вона разом із мамою проходила повз. Вона підняла руку, хотіла мені помахати, але мати затулила їй очі рукою.
Давай! гаркнув енкаведист.
Ми не можемо лишити цих людей, сказала мама. Ви маєте дати нам ноші.
Офіцер тільки засміявся:
Так понесете.
Ми понесли. Двоє чоловіків із нашої машини несли лисого, той лементував. Я несла маля й валізу, а мама підтримувала Ону. Йонас щосили тяг решту речей, йому допомагала бібліотекарка.