Гопники у Львова були і власні, і ті, що прибули з інших міст Радянської України, замітаючи сліди чи в пошуках нового прибутку; поява антиєврейських оголошень утішила їх можливістю добре поживитися у відкритий спосіб; до них радо приєднувалися ті, кому вже недостатньо було домашнього садизму щодо затурканих дітей і побитих дружин і хто нарешті знайшов узаконений привід виплюснути природну лють на «справжніх» винуватців їхньої сімейної й життєвої незгоди. Бо чорні підозри, що не вони, а якийсь паскудний і невизначений Хтось винен у всіх дражливих моментах нікчемного буття: пісній зупі, дірявих черевиках, пліснявих стінахрозїдали й водночас виправдовували власні амебні душі. Далі долучалися ті, хто не мав засобів до проживання, а також бунтівні підлітки, у яких примусово забрали релігійну, а натомість дали малозрозумілу у своїй пишномовності ленінську мораль, яка чомусь розходилася з її ділами, тепер усі вони знали причину своїх бід. Один-два дні обговорення на вулицях геніального винаходу німецької пропагандиа стріляв він прицільно до того і в Німеччині, і у Франції, і у Польщіобєднали однодумців у нові чорні сотні; голодний шлунок множив злість на вже визначеного ворога в рази.
Темні штори помешкання Зільберманів тепер не відкривалися на деньвони підсилювали поминальні настрої деморалізованої родини за щасливими днями. Естер плела біля ліжка хворого Яковаце заспокоювало обох; Циля на кухні розвязувала складну математичну задачу, як із нічого приготувати щось; Давид із батьком неспішно грали в шахи, а Мірочка, молоденька квіточка, усім єством тягнулася до світла й у шпарину спостерігала за життям малолюдної вулиці. Несподівано з-за рогу вулиці зявився великий натовпне такий по-цирковому святковий, який Мірочка бачила вже двічі: на перше травня і на сьоме листопада, а чорно-сірий, з похмурими чоловіками. Юрма час від часу спинялася, підносила голови, роздивлялася по будинках і видавала рев розлюченого голодного звіра. Звір випльовував град каміння у вікна єврейських будинківі шибки тріскали й осипалися.
Кілька дужих чоловіків виволокли на бруківку сусідів, сімю пекаря Гартмана, узяли їх у щільне кільцевидавалось, що вони разом ногами місять по тілах велетенську діжку тіста Страшні крики Гартманів скоро стихли Найшвидше замовк руденький Сашка
Скамяніла Міра нарешті ожила:
Дивіться, дивітьсяубивають!
Сімя заметалася по кімнатах, шукаючи сховку, батько й Давид швидко підсунули важку скриню під двері, зверху пішов обідній дубовий стіл За хвилюдикі вигуки: «Ю-ю-ю-ди! Смерть жида-а-ам!», важке дихання і гуркіт ціпків і сокир по дверях, розбита шибка Естер обняла дітей так міцно, що тіло аж звели судоми. «Боже, врятуй Боже, врятуй Боже, врятуй»безконечний уривчастий шепіт бабусі Цилі перекрився болісним стогоном старого Якова.
Міцні двері з топленого дуба й три австрійські замки витримали натиск чорносотенників, і вони вдовольнилися новою жертвою по сусідствусамотньою викладачкою хімії з університету. У голодний натовп полетіли її пожитки: крісла, подушки, простирадла, отримуючи нових власників, книжки теж розбиралибуде чим розпалювати грубку А господині«Будеш знати, як треба язиком заробляти»наказали мити грубі цементні сходилизати їх язиком. На третій сходинці стертий язик почав лишати криваві сліди Знущання тривали, юрба була і режисером, і глядачем дійства. Підгодована стражданнями інших, звірина згадала свою тваринну сутність Виникали нові ідеї нелюдських мук, жертви мучились, звірина міцніла
Аж уночі сімя заворушилася зі своїх кутків. Естер запалила свічку, і всі навшпиньки по хрустких крихтах скла поволі почали рухатися.
Живі живі ми Дякуємо тобі, Боже відсторонено шепотіла Циля.
Не думалося тієї миті, яке ж то життя чекає на них далі, навіть пять хвилин життяце все ще життя, це шанс Аарон зі скляним поглядом стояв біля ліжка батька; той після пережитого спав із розслабленою посмішкою, лиш рука звисала до підлоги.
Циля поспішила до чоловіка:
Якове, золотий мій, як ти? Спить Ну, хай відіспиться, бідненький
Мамо тато помер, видихнув Аарон.
Усі життєві сили Цилі вже вийшли Старенька змучено затряслася в тихому плачі
Мій найдорожчий як ти так коли пробач, що не була біля тебе
Естер і діти широко розплющеними очима заціпеніло дивилися в нікуди. При місячному сяйві Аарон омив покійника й зняв усі прикраси; потім одягнув батька; на лице поклали шапку, тіло прикрили білим простирадлом; кожен надірвав на собі з лівого боку від шиї вниз одежусимвол жалоби, сімя пошепки проказала молитву, а далі Уже ніхто не знав, що далі: на цвинтар занести його в розбурханому місті неможливо; друзі й сусіди теж не прийдуть Що, що робити з тілом батька, як виконати святий синівський обовязок?..
Давид згадав про вірного друга:
Я перебіжуся до Збишека Він щось придумає
І хоча мати була проти, іншого виходу не було. Втискаючись час від часу в чорні камені стін неосвітленого місяцем боку вулиці, Давид добіг до помешкання Збишека, кинув камінцями у вікнотой виглянув і швидко забрав Давида всередину
Давиде?.. Щось сталося? вийшла заспана Ядвіга.
Вона вислухала ситуацію, швидко й рішуче зібралася, підняла сонного чоловіка; у дворі взяли невеликий деревяний візок, яким возили дрова й хмиз, лопату. Щоб візок не торохтів по бруківці сонного міста, його несли Збишек з Іваном. Ядвіга не впізнала затишного й чистого, а нині знищеного дому; усі троє перехрестилися й проказали навколішках «Отче наш»смерть же не має національності Покійний Яків байдуже лежав на бідній колісниці, а сімя прощалася з ним, відчуваючи нестерпні муки совісті
Естер у темряві дала Ядвізі невеличкий пакунок:
Візьмице гроші. Вам знадобляться. У вас більше шансів вижити
Сімя Ядвіги, прикривши тіло на візку дровами, вирушила на єврейський цвинтар, і на світанку Яків потрапив у своє останнє житло А неподалік будинку лежали тіла Гартманів і закатованої викладачкиїх не було кому навіть забрати.
Не можна так Пішли, Давиде.
Аарон із сином ножами й кочергою викопали у внутрішньому дворику неглибоку яму, туди перетягнули й поховали тіла Вимучені жінки проказали поминальні молитви над сусідами; новий день уже сходив над покаліченим містом.
Минув тиждень відносного спокою. Родина не виходила з будинку; із-за важкої штори, що вільно теліпалася на вітрі, долинали крики євреївїх хапали просто на вулицях німецькі солдати й волочили в тюрму Бригідки на вулиці Казімєжовській і там, як розсадники комунізму, піддавали нелюдським тортурам; крики не гасилися навіть товстезними стінами
Збишек потай прибіг увечері й розповів про те, що бачив: майже дві тисячі вимучених і закривавлених людей перевели на вулицю Пелчинську й розстріляли.
За що? не міг уторопати Давид.
Адже це люди У синіх очах Міри теж застигли нерозуміння й жах.
Лише старші члени сімї з болем і знанням гіркої правди мовчали й не знали, як пояснити ту правду дітям, бо не було в ній ніякої життєвої логіки Бо те, що ненависне людям, завше знаходять у євреях Як пояснити те, чому білі люди потребували довгих століть для кращого сприйняття чорношкірих, а ті погано сприймають у своєму середовищі білих Чому турки на початку століття вирізали мільйон вірменів Чому англійці знищили всіх аборигенів Тасманії Чому?.. Звідки ж ця ненависть, яка завше знаходить доброчесну маску облудного виправдання Корені їїу тваринній сутності людини: як білого лева виганяють із прайду, бо вінінакший; як однакові лелекичорний і білийне перемішуються, хоч відрізняються лише кольором і місцем проживання, бо вониінакші А інакшого у тваринному світі заведено зїдати Або виганяти Де вона, та хитка межа між людською і тваринною частинами душі? Як так легко вона пересувається, що і не помічає людина, як не стало людського в людській оболонці?.. А може, і помічає, бо піднімає себе у власних очах дурними поясненнями безглуздих вчинків, а там, де важко пояснити звичайну заздрість, гнів, ненависть, вішає табличку інакшості І не містять Заповіді Божі, однакові і для іудеїв, і для християн та дуже подібні до них мусульманські та буддистські наказу ненавидіти інакшого, а лиш любити ближнього свого. Та в момент ненависті приходить затьмарення душі, бо вінІНАКШИЙ. Слова, слова, слова Як добре, що вас так багато й вашою пишною одежею люди можуть прикрити ницу сутність своїх істинних думок і вчинків!