Це ще не все,повідомив.Багато чого додаватиметься на зупинках у європейських містах.
Аби провести дванадцятигодинний потяг сполученням Санкт-Петербург-Берлін, на перон набилось безліч збудженого народу. Юрба весело гуділа, перебуваючи в піднесеному стані. Поодинокі вигуки, які славили доблесних добровольців, враз підхоплювались натовпом і переростали в хорове виконання пісні «Боже, царя бережи».
Що за вистава?обурювався поручик, пропихаючись крізь щільні ряди петербуржців до вказаного на квитках вагону. Обмізкувавши ситуацію, пояснював волонтерам:Народний психоз. Ніби на відпочинок відправляють своїх співвітчизників, а не на жорстоку війну.
Перед відправленням, як паротяг свистком сповістив про останню готовність, на пероні відбувся молебень. Бородатий піп окропив перші вагони, біля яких, власне, й колихалось з боку в бік людське юрбище. Жінки втирали заплакані обличчя мереживними хусточками, чоловіки потискали руки тим, хто входив до перших вагонів. Оскільки тифліському гурту волонтерів дістались місця в хвості потяга, хлопці залишились без обіймів, гарних слів та напуть. Виставившись із відчинених дверцят, здалеку спостерігали за урочистими проводами.
Тю, а шо ж вони нас не проводжають? Я також хочу свою часточку слави.Абрамов хотів був зістрибнути зі свого вагона та бігти до товпища, але штабс-капітан спинив його та мало не силою заволік у останній вагон.
Нам не потрібен розголос. Там проводжають представників Червоного Хреста. Нехай потішаться.
Потяг не зміг зрушити від платформи вчасно, бо знервована та екзальтована людська маса штовхалась, кожен намагався підійти ближче до вагонів, у яких заховались змучені надмірною увагою червонохрестівці. Ті, що проводжали, хапали за руки лікарів, санітарів та сестер милосердя, якщо ті необачно виставляли їх у відчинені вікна. Бігли за потягом, допоки не скінчався перон, а той потяг усе не міг набрати швидкості. Одну даму середніх років якось ненароком зачепили, і вона полетіла шкереберть на колію. Потяг спинили. Допоки даму рятували, машиніст швидкісного потяга невесело констатував помічникові:
Відставання від графікадвадцять хвилин. За свою довгу трудову діяльність жодного разу не порушував графік.
Машиніст хвилювався, чекаючи слушного моменту врятувати потяг із обіймів знервованих громадян. Усі, включно із проводжаючими, відчули полегшення, коли поїзд, втомлено пихкаючи, вичовгав за територію вокзалу й завихляв хвостом, як риба, що втекла від рибалки, зірвавшись із гачка.
Ця війна стає занадто популярною,резюмував Покровський, і з ним дистанційно погодився машиніст поїзда, який дав протяжний гудоксповістив: починається мандрівка до спокійної та розміреної Європи.
Тифліські волонтери розташувались на своїх полицях у доволі комфортабельному вагоні. У кожному купе розміщувалось по двоє подорожніх. Вікна на відміну від попередніх потягів оздоблювались будуарними фіранками з бордового оксамиту, а підлоги були встелені візерунчастими килимками. Любязні стюарти в чорних уніформах пропонували послуги.
Панове, можете пройти до третього вагону, там ресторація,повільно пояснювали, відчинивши двері купе.
Дякую, у нас усе своє,штабс-капітан давав зрозуміти, що не варто аж надто часто турбуватись через пасажирів трьох купе.
Група виявилась щедро забезпечена провіантом: закусками, вином, фруктами й цукеркамив такій кількості, що дорогою доводилось деякі продукти викидати, бо вони починали псуватись. Їдло було складене у кілька невеликих плетених кошиків і занесено до купе Покровського членами голландського комітету допомоги бурам. Командував завантаженням харчів, ще до відправлення потяга, худий, як шпичка, поляк, із яким Кулятинський перекинувся декількома словами. Поляк багатозначно потискав кожному з хлопців руки своєю холодною, схожою на оселедець долонею.
Бачте, поляки бувають не лише російські, а й голландські. Де лишень нашого брата немає
І нашого,докинув свого Абрамов.
Наступного дня прибули до Берліна. У столиці Германської імперії попри велелюдність не було так гамірно, як у російських великих містах. Безкінні електричні трамваї спокійно просувались від зупинки до зупинки, деренчали і скреготали, ніхто з пасажирів не стрибав у вагони на ходу, як це було заведено в євразійських широтах. Гурчали бензинові автобуси, виготовлені на заводі «Бенц». У салонах автобусів сиділо вісім щасливих пасажирів, котрим необхідно було дістатись у передмістя Берліну. Наряду з механічним транспортом курсував кінний, більш звичний для тих, хто щойно вийшов із потяга Санкт-Петербург-Берлін. Підкорювались правилам дорожнього руху навіть поодинокі робітники, які тягли за собою чималого возика, навантаженого чи то вугіллям, чи то побутовими речами. Біля вокзалу рядами стояли екіпажі, керманичі котрих спокійно чекали на пасажирів. Де-не-де проходжались поміж людьми по двоє поліцейські в схожих на відерця кашкетах з козирками. На вулицях, навіть центральних, було затишно, гуляли бюргери з дружинами й дітьми, купували тим дітям паличку карамелі в охайної вуличної продавчині. Продавчиня, в яскравій пишній сукні, в добротному фартушку жовтого кольору, посміхалась, замотуючи липку цукерку у відрізаний квадратиком прозорий папір, давала решту й знову неспішно й соромязливо пропонувала перехожим смаколики. Вони, ті карамельні рожеві патички, складені були до вкритого гаптованою білою серветкою кошика. На оглядини старожитностей та памяток транзитним мандрівникам бракувало часу. Бо ж мали ще купу завдань.
У німецьких магазинах мали б купити дещо необхідне для подальших мандрівштабс-капітан був озброєний спеціальним списком, який йому передав голландський представник в Петербурзі.
Будемо суміщати екскурсії з роботою,зауважував Покровський, даючи кожному конкретне завдання.
Юрій Покос та Абрамов пішли шукати по крамницях із того списку мисливські ножі та похідні фляги, зашиті в повсть. Ті фляги мали б бути з ременями, щоб можна було без зайвого клопоту носити їх через плече.
Хоча можна брати й такі, що пристібаються до ременя чи до сідла,пояснив Покровський, даючи Юркові кілька банкнот.
Ого, це марки?запитав Абрамов, роздивляючись один із папірців.Хто б міг подумати
Все,строго мовив Покровський, зиркнувши на Переца,можеш кидати цю ескападу. Кінчайте грати в дурника, пане Абрамов. Ви вже на своєму недовгому віку бачили і марки, і фунти, і багато іншої валюти.
Дійсно, Абрамов якось забув, що сам розповідав, як з юних років розводив на гроші наївних іноземців у своїй рідній Одесі.
Добре,доволі просто мовив Абрамов й виструнчився. Куди й поділись це трохи сутуле тіло, примружений погляд, іронічна посмішка на обличчі.Скільки фляг брати?
Раптово простір розірвали перші акорди гучної музики. Недалеко від виходу з вокзалу грав військовий оркестр. Біля нього товпились роззяви, скакали дітлахи, зачудовано дивились на диригента жінки. Усі музиканти мали вуса й були вбрані у зелені мундири з еполетами, а їхні голови захищали шпилясті чорні каски з блискучим, як і шпилі, орнаментом. При боці в диригента тремтіла шабля.
Тут написанопятдесят,зазирнув у цидулку штабс-капітан.Значить, стільки й брати.
Брамс,сказав Кулятинський, коли оркестр замовк.
Після Брамса заграли вагнерівську музику.
Патріоти,знову вставив Куля, натякаючи на те, що німці виконували музичні твори лише своїх співвітчизників.
Кулятинському та Семенову було дано завдання придбати по півсотні комплектів тропічних костюмів кольору хакі та пальт, що не промокають під дощем.
Всю цю екіпіровку ще дошивали та складали у деревяні ящики на берлінській фірмі «Диппельскірх». Заза мав сходити по додаткові гроші, зібрані як пожертви, до одного з православних берлінських храмів, а штабс-капітан мав власні плани щодо використання вільного часу в Берліні.
Він тут з якоюсь дамою серця стрічається, от їй-бо,вже без особливого артистичного запалу припустив Перец, коли вони з Юрком неслись по широкій вулиці Унтер-дер-Лінден, шукаючи потрібний номер будинку, аби там купити все необхідне.