Ще ми не кидали під кулі попів,сперечались між собою офіцери, але врешті-решт дали добро.
Ігнат хотів був щось сказати, але чи то не знав, що саме він може сказати з приводу кальвінізму, чи його збив з думки Абрамов, котрий у притаманній йому грайливій манері прокричав протяжно мало не на весь вагон:
Оце мандрівка!
Непогано,мовив услід за ним Семенов, бо вже так чи так відкрив рота для словамало з того рота бодай якесь вилетіти.
Заза і Куля промовчали, але по їхніх обличчях було зрозуміло, що і їм така мандрівка Європою до снаги. Юрій шкодував лише про однещо друг його, Петро Гаркуша, не зійшов тоді з тифліського потяга разом із ним. «Напишу йому листа з Петербурга,планував.І матері ще й звідти напишу. Листівку відішлю з видом столиці».
Поїздом хитнуло вдруге, вже сильніше, і перон почав повільно рухатись.
Ну, з Богом!сказав штабс-капітан і обдивився юних підлеглих.
Покровський при згадуванні Всевишнього підвівся, підхопивши капелюха, бо той мав упасти на чисту підлогу, за ним встали інші добровольці. Капелан Заза Квінкідзе, склавши на животі руки, пробубонів молитву, ворушачи губами, та швидко тричі перехрестився. За ним ритуал повторили інші. Юрій також перехрестився, але вловив на собі стрімкий погляд Семенова.
Католик чи що?запитав той незадоволено й хотів був свиснути, але не став цього робити після молитви.
Юрій вважав за зайве відповідати на подібні запитання. Віраце його особиста справа, яка нікого не стосується. Він не був католиком, але до церкви перестав ходити, відколи не стало батька,ніби образився на Бога, зачаїв у собі ту дитячу образу. Перехрестився неправильно, бо забув, як воно робиться. Ярий захисник православя свердлив українця поглядом, який перевів на себе штабс-капітан такою фразою:
Он Абрамов узагалі іудей, бач навіть не підняв своєї дупи від лавки.
Так я ж хотів підвестись,затарабанив рядовий Абрамов,але потяг хитається, як пяниця на виході з шинку. От я й впав на місце. Теперечки сиджубоюсь підвестись. А тим часом пантрую, аби хто із вас не покалічився, падаючи од тієї клятої хитавиці. Я ж, можна сказати,на варті стою. Тобто сиджу.
Багатослівна ромова Абрамова розвіяла тимчасове напруження, усі засміялись, і Покровський запропонував принаймні на час подорожі забути про чини, ставитись одне до одного лише, як до земляків, бо ж на чужині треба буде так чи інак триматись одне одного.
Якщо треба триматись плече до плеча, то в нас не має бути одне від одного секретів,пробасив Семенов.
Добре,перебив на півслові росіянина Абрамов,зараз я вам такого свого секрета розкрию, що ви онімієте ну, на якийсь час.
Абрамов повідав побратимам, що він зовсім не Петро, як усі звикли його називати і як він виправив у документах. Мама й тато нарекли його Перецом.
У моєму рідному Бердичеві виправити негарне слово в офіційних паперахщо один раз плюнути.Перец показово плюнув один раз.Будь-який босяк може зробити таку штучку, аби лиш було добре перо і правильні чорнила. Тут вже треба бути спеціалістом в плані кольорів. Як комусь буде цікаво, я розповім, як це робиться. Думаю, така наука в житті згодиться.
То правильно нарекли,сміявся штабс-капітан.У тебе он носякану чисто перець, закручена.
Та шо ви знаєте,чи то ображався насправді, чи, може, вдавав образу Абрамов,Перец означає в перекладі«той, що проривається». Розумієте? Мені сам Бог велів прориватись у житті. Йти вперед, незважаючи на перепони. А тих перепон, братки, у мене було хоч гать гати.
І Абрамов зводив нанівець очікувану нудьгу тривалої поїздки. Розфарбовував кожну хвилину смішними, часто-густо на ходу придуманими оповідками. Продовжував щось шепотіти навіть вночі. І знов у тих нічних шепотіннях чітко звучали слова «золото, багатство та гроші».
У Ростові пересіли на інший потяг, який домчав команду до столиці імперії, де мали б пробути недовгоменш ніж півдня. Нікому із добровольців раніше не доводилось відвідувати Санкт-Петербург. Покровський бував тут неодноразово й, поки потяг підїздив до вокзалу, розповідав історію міста. Йому допомагав Куля, який, хоч і не відвідував Північну Пальміру, знав про неї вдосталь.
Потім, не йдучи з території вокзалу, чекали на квитки та гроші. Усе це Покровському приніс та передав виразного вигляду пан, який при ходьбі шкандибав і опирався на складену парасолю, як на ціпок. Юрій усе гадав, роздивляючись здалеку незнайомого чоловіка, чи це і є той пастор, про котрого розповідав Покровський дорогою до Петербурга. Огрядний чоловік не надто походив на священика, скоріше скидався на чиновника з тих зажерливих, яких полюбляли останнім часом зображати в карикатурах. Великий живіт, гладенько поголене обличчя й схожі на мопсові щоки робили чоловіка дещо смішним, хоча він намагався триматись величаво. Абрамов наважився двічі пройтись повз цю пару й тепер переповідав друзям, що зміг почути:
Це, сто відсотків, іноземець. Говорить з таким акцентом, аж-аж. Але про що самене втямив.
Іноземець мав доволі тривалу бесіду зі штабс-капітаном, водячи його попід руку напівпорожнім пероном. Покровський уважно слухав, трохи схилившись до пузаня, бо ж був значно вищим за нього.
Думаю, це не голландець,не вгавав Перец.Бачив я на Бессарабці голландців. Вони всі як вежі. А цейхіба півголландця,посміхався.
Коли пара припинила ходити пероном, спинилась, товстенький пан вийняв з внутрішньої кишені кілька конвертів і передавав їх по одному Покровському з якоюсь особливою шаною. Щораз, як той брав до рук передачу, піднімав над головою капелюха, що могло означати глибоку подяку.
Дивно все це,не витримав тривалої мовчанки Абрамов. Він, як і інші, споглядав за сценою, що відбувалась на віддалі від них.Шкода, що ні рожна не чути. Як ви думаєте, він нам перекаже, про що базікали? Чи це якась таємниця?
Що ж тут дивного?питав не так у Переца, як у Юрія Федір Кулятинський.І навіщо чекати, допоки нам хтось щось перекаже? Чоловічок той передає нашому Леоніду зібрані громадою гроші на нас, волонтерів. До того ж просить,Куля примружив очі й упявся поглядом у чиновника,щоб ми взяли із собою деякий особливо цінний багаж. О, бач, Леонід не дуже цим потішений, хоча гроші бере. Той пояснює йому, що з багажем усе буде гаразд і в потязі і на судні, бо ж про усе домовлено й за все заплачено.
Ти читаєш по губах?захоплено вигукнув Абрамов і зробився схожим на дитину, яка вперше побачила перед собою святого Миколая.
А чого б мене сюди записали? Взагалі я навіть до служби не придатнийу мене невиліковна хвороба серця. Я хотів же ж просто в експедицію в Африку Але як така оказія вийшла, то чого ж не використати її на свою користь. На експедиції зараз грошей не знайдеш,якось криво посміхнувся історик.
Потрібен, значить, ти був, якщо взяли з хворобою,замислився вголос Абрамов і тут-таки запитав:А мене чого? Мого товариша забракували, хоч і муштрувався зі мною в тому гренадерському полку, а мене оце приписали. Дивно все це.
Нічого дивного,спокійно виголосив Семенов.Напевно, і в тебе є якісь таланти, про котрі ти сам не здогадуєшся. Заговорити до смерті ворога можеш наприклад.
І то правда, хлопці,плеснув себе по голові Перец.Ач, не усіх же в цю експедицію взяли. Більшість же залишили в Тифлісі, а нас цейго Укр он у картах, як миша в сирі, розбирається,тицьнув у Юрка.І усе щось пише. Будеш ти, Укре, у нас за писаря.
Ти також у картах мастак,пробасив Заза Квінкідзе.
Перец посміхнувся, згадуючи, як обіграв дорогою до Петербурга не одного дурника. Грав на інтерес, тобто на гроші, грав з неабиякою спритністю й без найменшого обману. Прораховував усі ходи супротивника з математичною точністю на декілька ходів наперед.
Та що карти?питав, підморгуючи.Я в шахах справжній гросмейстер.
Повертається,попередив Юрій, бо першим побачив, що Леонід, поручкавшись із незнайомцем, повертається до гурту.
«Деяким багажем» виявилась чимала й доволі важка деревяна скриня, котру могли підняти лише кілька чоловік, взявшись за ковані ручки, вмонтовані по боках. Штабс-капітан пояснив, що скриня набита під завязку медичним устаткуванням та медикаментами проти цілої веремії африканських лихоманок.