Федько побачив Катрю й непомітно кивнув головою в бік дверей. Вона вийшла на вулицю із задушливого приміщення актової зали й вдихнула свіже повітря тихого вечора.
Ходімо до саду, шепнув їй на вухо хлопець і, не чекаючи відповіді, потягнув дівчину за собою. Ти сьогодні така чарівна, така красива!
Лише сьогодні?
Ні, ти завжди гарна, але сьогодні ти найгарніша.
Тут? У школі?
Так.
Лише в школі? спитала Катря й застигла в чеканні.
Федько обняв її, заглянув у вічі.
У всьому світі ти найкраща, прошепотів він.
Катря відчула його подих зовсім близько, і її серце шалено закалатало в грудях. Її губи торкнулися Федькових спочатку несміливо, потім сміливіше, ті мали приємний присмак лісових суниць, потім жадібно, гаряче.
Я кохаю тебе, прошепотів Федір.
Вона відповіла поцілунком.
Повтори, прошепотіла Катря, затамувавши подих.
Кохаю, кохаю тебе, до нестями кохаю, покриваючи поцілунками палаючі щоки, оксамитову шию, гарячі губи, шепотів він.
Люблю, люблю тебе, прошепотіла Катря. Єдиний мій, я кохаю тебе.
Завтра мої батьки поїдуть у справах до міста, там заночують. Прийдеш до мене ввечері? шепотів Федько, пестячи дівчину. У мене є касети із записами Пугачової і Леонтьєва. Прийдеш?
Не знаю.
Приходь. Послухаємо музику. Ти любиш Пугачову?
Я люблю тільки тебе
Коли закохані повернулися до зали, де гриміла музика, що долинала з касетного магнітофона «Маяк», який стояв на старому стільці, то всі вже танцювали, окрім Романа. Він стояв і про щось розмовляв з учителькою математики, що була їх класним керівником протягом останніх кількох років. Тут оголосили білий танець, і Катерина пішла прямісінько до Романа. Їй стало шкода свого старого вірного друга, і вона потягла його за руку на середину зали. Очі Романа засвітилися радістю й вдячністю, коли він тремтячими пальцями торкнувся красуні-подруги в танці.
Ну що, Ромчику? Скоро розлетимося?
Усе одно будемо бачитися. Я буду часто приїжджати, бо мати залишається сама, без помочі.
Будеш теслярем?
Так. Як мій батько. Дерево я люблю, відчуваю його. Думаю, що не помилився з вибором професії.
Катря дивилася на його світле волосся, і їй чомусь дуже закортіло торкнутися його й відчути, яке воно на дотик. Вона дуже добре знала, яке волосся у Федька. У нього воно було цупке, ніби дротина, а в Ромка Танець швидко закінчився, і Катря не втрималася, простягнула руку, потріпала його чуба.
Ну, бувай, Ромчику, кинула наостанок.
Волосся в нього було мяке та ніжне, як його погляд
6
Катря вийшла у двір після вечері, коли небо вже було всіяне міріадами зірок. Десь у садку, де темною величезною парасолькою височіла старезна яблуня, весело тьохкав соловейко, розважаючи співом подругу, та у траві лускотів коник. Серце несамовито калатало в грудях, коли дівчина тихенько, щоб не скрипіла, відчинила хвіртку й непомітно вислизнула на вулицю. Федько вже чекав її, сидячи на лавці, та лускав соняшникове насіння.
Добрий вечір, тихо сказала Катря, сідаючи поруч.
Привіт.
Як чудово!
Так. Дуже гарно.
Федір обійняв Катрю за плечі, ніжно пригорнув до себе. Його великі мякі долоні торкнулися її оголених рук, викликаючи вир незнайомих почуттів. Дівчина схилила голову на його плече й замріяно сказала:
Ось так би завжди бути поруч із тобою.
Ми будемо разом, Катрю.
Завжди?
Завжди. Ти розумієш, що ми створені один для одного?
Сподіваюсь, що так, майже пошепки відповіла вона й ще щільніше пригорнулася до хлопця.
Пішли до мене. Батьків немає вдома, то послухаємо музику, запропонував Федько.
А може, тут посидимо? Така тиха чарівна ніч
Катрю, невдоволено сказав хлопець, наслухатися соловїних пісень можна будь-коли, а побути вдома без батьків, послухати музику та подивитися телевізор удвох Така нагода трапляється не кожного дня.
Тоді давай сходимо до річки! Вночі вона зовсім інша, ніж удень. Кажуть, що можна навіть побачити русалку, яка виходить із води й сушить своє довге волосся під місячним сяйвом.
Катрю! дорікнув Федір. Не будь дитиною й не живи у світі казок. Поверни своє прекрасне обличчя до реального життя. І взагалі, дитинство для нас уже скінчилося, а ти все ще живеш десь там, де русалки і відьми, яких взагалі в природі не існує.
А мені здається, що щось, незвідане людиною, все ще залишилося.
Цими казками тебе дід годує?
Катря образилася й невдоволено відсунулася від Федька.
До чого тут мій дід?! Я свій розум маю!
Своїм сприйняттям світу ти мене, вибач, іноді так дратуєш! Він помовчав, деякий час посидів набундючений, а потім знову обійняв Катрю за плечі й торкнувся губами її шиї. Не сварімося. Добре?
Ми й не сварилися, посміхнулася дівчина, вмить забувши недавню образу.
Тоді йдемо до мене?
Катрі не дуже хотілося йти до Федора о такій пізній годині, але й сперечатися не могла. Вона підвелася й довірливо простягла йому руку.
Усе було як уві сні. Спочатку Катря бісилася, як дитина, витанцьовуючи під музику бітлів, потім вони танцювали повільний танець, і їх тіла були надто близько одне від одного, так що здавалося, ніби в грудях чути шалене калатання сердець. Потім Федір загасив світло, залишивши включеною лише світломузику, яку змайстрував власноруч. Під мерехтіння різнокольорових вогників вони забули про танець і дарували один одному палкі поцілунки. В якийсь час Катря відчула, що задихається від жару поцілунків, її тіло палало, і вона завмерла на мить, чекаючи заповітних слів.
Я тебе кохаю, передбачаючи її бажання, прошепотів Федько, і Катря підставила йому свої тремтячі губи для поцілунку.
Безмежна радість і ніжність охопили всю її душу, залили серце, і всередині у неї все затріпотіло й розкрилося назустріч любові. Катря не встигла отямитися, як зрозуміла, що опинилася на дивані з Федьком. Його руки ніжно та легенько торкнулися шиї, грудей, змушуючи тремтіти кожну клітинку її тіла. Вона ніжно подивилася на коханого й прикрила очі, бо відчула, як його руки стали більш владними, знімаючи з неї одяг. Катря хотіла сказати «ні», але приступ душевного збудження не дав їй цього зробити. Нестерпно захотілося стрімко летіти назустріч новому й незвіданому, і вона втратила звязок із реальністю, коли почала тремтячими пальцями поспіхом розстібати неслухняні ґудзики Федькової сорочки. Світ перестав існувати, він принишк і завмер, бо Катря хотіла лише одного: відчувати хлопцеві руки на своєму тілі та цілувати до безмежності його уста, що пахли стиглою суницею.
Ти пахнеш конвалією, гаряче прошепотів Федір, цілуючи напружені груди дівчини. Ти це знала?
Ні, прошепотіла вона у відповідь. Я кохаю тебе
Останні її думки розчинилися в лаві пристрасті, розтеклися по тілу, жар якого змішався з його жаром. Катря відчула, як нестерпне блаженство переповнило її до краю, і потягнулася до Федька. Вона встигла коротко скрикнути, але його губи враз покрили її крик. Їхні тіла й душі сплелися в одне ціле, понеслись у вирі пристрасті кудись вгору, далеко-далеко, туди, де живуть зорі
Коли Катря далеко за північ нишком поверталася додому, то чи їй здалося, чи насправді біля огорожі сусіда справа хтось стояв і палив цигарку.
7
Так уже трапилося, що всі однокласники Катрі виїхали із села на навчання, окрім неї. Як і було заплановано, вона вступила до педінституту на заочне відділення й пішла працювати вихователькою в дитсадок.
Дівчина з нетерпінням чекала вихідних, коли приїжджали в село її подруги й друзі. Ольга бувала тут рідко раз на місяць. Кожного тижня приїжджав до матері Роман, а Федько два рази на місяць. Коли не було Федора, то Катря по суботах і неділях ходила з Романом до сільського клубу в кіно й на танці. Разом вони поверталися додому й ще довго сиділи на лавочці біля двору дівчини, згадуючи дитинство та їхні пригоди. Роман мріяв про той час, коли закінчить навчання й зможе піти на роботу.
Відремонтую для мами хату, розмірковував він. Перекрию дах новим шифером, добудую велику веранду, підремонтую фундамент. А ще в садку збудую альтанку з дерева, пофарбую в яскраві кольори, а навкруги насаджу багато винограду, щоб заплівся навколо й утворив суцільне шатро.